Горліс-Горський Ю. Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру/Юрій Горліс-Горський.-Вид.18-те,допов.-Київ: Історичний клуб "Холодний Яр", 2013.- 512 с.: іл. - (Серія "Українська воєнна мемуаристика")
Документальний роман про одну з найгероїчніших
сторінок нашої історії минулого століття. Про козацьку Холодноярську
республіку, яка від малого до старого піднялася на боротьбу з окупантом і
ворогові не було пощади.
Валентина Іванівна Остапчук написала про свої враження від прочитаної книги. 
- За жанром - це спомини осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру. Як щоденник тих подій, які відбувалися в Центральній Україні в 1917-1920 роках.
По суті - це була кривава "м'ясорубка" з обох сторін. Виявляється, ще тоді йшла боротьба за самостійне життя. І, мабуть, звідти й походить вітання, властиве борцям УПА, "Слава Україні!" уже в період 40-х років.
Український народ ще тоді започаткував боротьбу, яка ще й нині продовжується, бо ж сусідам нашим прикро, що ми 20 з лишнім літ жили без їхньої опіки.
Книжка друкувалася за кордоном, бо радянська влада приховувала правду про повстанців Холодного Яру. Він нам уже знайомий із шкільної програми з української літератури, коли вивчали поему Т.Г.Шевченка "Гайдамаки", в якій йдеться про повстання під назвою "Коліївщина", яке очолювали Гонта і Залізняк. Тоді боролись проти поневолення України польською шляхтою.Нині ж три роки рідна земля конала в кривавих муках тяжкої боротьби за утворення своєї держави, Народної Республіки, зустрівши перешкоди з боку більшовиків, які насаджували свої порядки жорстокими методами насилля.
"Воля України - або смерть!"- таке гасло супроводжувало борців за волю. Сам автор книги Юрій Горліс-Горський прожив не життя, а пригодницький роман. Це його літературний псевдонім, а справжнє прізвище Городянин-Лісовський. Серед гайдамаків Холодного Яру мав псевдо Залізняк.
І не раз дивився смерті в очі, ризикуючи життям не тільки безпосередньо в бою, а й у більшовицьких тюремних катівнях. Та доля була до нього прихильною і залишила в живих для того, щоб донести до наших днів ті події, що й досі хвилюють.
Дякуючи йому стало відомо про московські злочини в Україні, про отаманів боротьби - Олександра Квашу, Прокопа Пономаренка, Василя Чучупака, Пилипа Хмару, Чорного Ворона, Ларіона Загороднього та інші.
Правдивість описаного автором підтверджується спогадами очевидців, фотографіями, вперше опублікованими. Герої книги, що очолювали боротьбу, мали глибокий природний розумі чималий життєвий досвід, були інтелігентними, вихованими, начитаними, мали відповідну військову освіту і підготовку. Все це допомагало їм перемагати ворога навіть там, де, здається була безвихідь.
Суворі закони існували в повстанців. Зрадників карали насмерть. Юрій Горліс-Горський власноручно підписав навіть вирок своїй коханій - смерть за зраду боротьби.
Повстанці жили в тяжких умовах: зимою в землянках, а влітку просто неба. Та рідко їм приходилося перебувати на одному місці. Виснажливі нічні пригоди, напади і сутички, часті переходи (бо ворог наступав весь час на п'яти). Таким неспокійним життям, холодним, а іноді й голодним приходилось задовольнятись. Ніщо не лякало їх, бо мали, здавалось, залізні нерви та сталеве серце. Все добували в бою: і коней, і зброю, і одяг, і харчі. Але й селяни підтримували їх, бо в тій боротьбі були задіяні їх рідні: сини, чоловіки, брати, кохані, батьки. Наприклад, у Медвині була міцна повстанська організація. Мешканці його добре озброєні, село оточене окопами, колючим дротом, перевернутими догори зубами боронами і не впускали до села "совєтськую власть".
Криваві жнива, побоїща з обох сторін вражали своєю жорстокістю, ненавистю, які закінчувалися сотнями трупів. Навіть коні не витримували: "...лежав біля партизана, якому бракувало півголови, доброї породи кінь зі зламаною ногою і розірваним боком. Поклавши знесилено голову на землю,. кінь зрідка стогнав і ... плакав." Хіба можна бути байдужим, читаючи таке?
А в цей час навколо буяла природа. Автор пише, що та місцевість нагадує Кавказ у мініатюрі. Здавалось, живи і милуйся земною красою, дану Богом. Та ні, кров лилася рікою, щоб здобути волю одних, а інших щоб поневолити. А сили були нерівні. То ж хто загинув, хто через кордон перебрався, а кому судилось попасти в полон і в Сибірі доживати віку. Дехто змінив прізвище і навіть дожив до 1936 року, в якому через сексотів розстрілювали, не дивлячись на строки давності.
Та всіх не знищили, є нащадки повстанців: їх діти, внуки, правнуки.
Край, овіяний козацькою славою і скроплений кров'ю борців за волю України є взірцем для всіх поколінь, які черпають звідти національний дух непримиренності перед поневолювачами.
Свято шанують українці історичну пам'ять, яку хотіли в свій час стерти, про тих борців, для яких бій за Україну був способом життя. Відкрито меморіальні дошки, пам'ятники на їхню честь, біля їхніх могил збираються не тільки рідні, а й представники з усієї України і з-за кордону.
А в столиці Холодного Яру Мельниках часто відбуваються найбільші урочистості з нагоди вшанування борців з ініціативи історичного клубу "Холодний Яр" та за участю видатних діячів. Таких, як Герой України Левко Лук'яненко, письменник - автор роману "Чорний Ворон" Василь Шкляр, кобзар Василь Литвин, донька Юрія Горліса-Горського Лариса Янг, редактор-упорядник книги "Холодний Яр" Роман Коваль (він і організатор цих урочистостей) та інші. Представник з Луцька, верховний отаман "Великого козацького кола " Володимир Присяжнюк закликав берегти пам'ять про українських героїв, тоді вони постійно будуть з нами.
Герої не вмирають!
І не раз дивився смерті в очі, ризикуючи життям не тільки безпосередньо в бою, а й у більшовицьких тюремних катівнях. Та доля була до нього прихильною і залишила в живих для того, щоб донести до наших днів ті події, що й досі хвилюють.
Дякуючи йому стало відомо про московські злочини в Україні, про отаманів боротьби - Олександра Квашу, Прокопа Пономаренка, Василя Чучупака, Пилипа Хмару, Чорного Ворона, Ларіона Загороднього та інші.
Правдивість описаного автором підтверджується спогадами очевидців, фотографіями, вперше опублікованими. Герої книги, що очолювали боротьбу, мали глибокий природний розумі чималий життєвий досвід, були інтелігентними, вихованими, начитаними, мали відповідну військову освіту і підготовку. Все це допомагало їм перемагати ворога навіть там, де, здається була безвихідь.
Суворі закони існували в повстанців. Зрадників карали насмерть. Юрій Горліс-Горський власноручно підписав навіть вирок своїй коханій - смерть за зраду боротьби.
Повстанці жили в тяжких умовах: зимою в землянках, а влітку просто неба. Та рідко їм приходилося перебувати на одному місці. Виснажливі нічні пригоди, напади і сутички, часті переходи (бо ворог наступав весь час на п'яти). Таким неспокійним життям, холодним, а іноді й голодним приходилось задовольнятись. Ніщо не лякало їх, бо мали, здавалось, залізні нерви та сталеве серце. Все добували в бою: і коней, і зброю, і одяг, і харчі. Але й селяни підтримували їх, бо в тій боротьбі були задіяні їх рідні: сини, чоловіки, брати, кохані, батьки. Наприклад, у Медвині була міцна повстанська організація. Мешканці його добре озброєні, село оточене окопами, колючим дротом, перевернутими догори зубами боронами і не впускали до села "совєтськую власть".
Криваві жнива, побоїща з обох сторін вражали своєю жорстокістю, ненавистю, які закінчувалися сотнями трупів. Навіть коні не витримували: "...лежав біля партизана, якому бракувало півголови, доброї породи кінь зі зламаною ногою і розірваним боком. Поклавши знесилено голову на землю,. кінь зрідка стогнав і ... плакав." Хіба можна бути байдужим, читаючи таке?
А в цей час навколо буяла природа. Автор пише, що та місцевість нагадує Кавказ у мініатюрі. Здавалось, живи і милуйся земною красою, дану Богом. Та ні, кров лилася рікою, щоб здобути волю одних, а інших щоб поневолити. А сили були нерівні. То ж хто загинув, хто через кордон перебрався, а кому судилось попасти в полон і в Сибірі доживати віку. Дехто змінив прізвище і навіть дожив до 1936 року, в якому через сексотів розстрілювали, не дивлячись на строки давності.
Та всіх не знищили, є нащадки повстанців: їх діти, внуки, правнуки.
Край, овіяний козацькою славою і скроплений кров'ю борців за волю України є взірцем для всіх поколінь, які черпають звідти національний дух непримиренності перед поневолювачами.
Свято шанують українці історичну пам'ять, яку хотіли в свій час стерти, про тих борців, для яких бій за Україну був способом життя. Відкрито меморіальні дошки, пам'ятники на їхню честь, біля їхніх могил збираються не тільки рідні, а й представники з усієї України і з-за кордону.
А в столиці Холодного Яру Мельниках часто відбуваються найбільші урочистості з нагоди вшанування борців з ініціативи історичного клубу "Холодний Яр" та за участю видатних діячів. Таких, як Герой України Левко Лук'яненко, письменник - автор роману "Чорний Ворон" Василь Шкляр, кобзар Василь Литвин, донька Юрія Горліса-Горського Лариса Янг, редактор-упорядник книги "Холодний Яр" Роман Коваль (він і організатор цих урочистостей) та інші. Представник з Луцька, верховний отаман "Великого козацького кола " Володимир Присяжнюк закликав берегти пам'ять про українських героїв, тоді вони постійно будуть з нами.
Герої не вмирають!
Ветеран педагогічної праці
Валентина Остапчук
Немає коментарів:
Дописати коментар