Поезія - це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.Ліна Костенко.
Поезія... Як багато змісту вкладаємо ми в це коротеньке слово. Скільки емоцій і почуттів викликає воно в наших душах. В сьогоднішньому нашому буденному житті так не вистачає поезії, цієї краси людських почуттів, краси природи, краси життя. У віршах ми знаходимо відповіді на наші запитання. З героями поезій ми ділимося найпотаємнішими нашими мріями і сподіваннями, разом з ними радіємо і сумуємо, кохаємо і розлучаємось, любимо життя і розчаровуємось в ньому. Поезія - наш друг, який розділить з нами радощі і горе, який допоможе нам жити.
Але для того, щоб поезія стала другом, потрібно навчати дітей розуміти її. Загальновідомою є істина, що слово тільки тоді має силу, коли воно вистраждане, пережите і відчуте. Тоді поет говорить просто й натхненно про те, що подобається, схвильовано - про те, що западає в душу.
В рамках Всеукраїнського тижня дитячого читання в бібліотеці було проведено година поезії "Дитячий віршограй". Свої вірші прочитав учень 11-го класу Байда Олександр. Можливо, що його поезія ще не зовсім досконала. Але в ній Сашко щиро висловлює свої почуття та емоції. В його віршах - проблеми, мрії і побажання, в них дитячий світ з його ясним сонечком, блакитним небом і щебетанням пташок. І перше кохання...
***
Люблю Україну за синєє небо,
Люблю Україну за чисті лани,
Люблю Україну за ріки й озера,
Зелені ліси і вишневі сади.
Люблю і за пісню її солов'їну,
За мову співучу і добру родину.
За землю родючу і матір єдину,
Люблю тебе я, ти моя Україно!
***
Прийшла весна і сонце сяє,
Сніги по світу розганяє.
Течуть річки і пахнуть квіти,
Цвітуть дерева, раді діти.
Співають у садах птахи,
Біліють хати і гаї.
Синіє небо при зорі
На нашій рідній стороні.
***
Гріє сонце на небі,
Ніжно хмарки пливуть.
Віє вітер у полі,
І струмочки гудуть.
Пахне спіла пшениця,
Квітів барвисті лани.
Линуть пісні пташині,
Гамір дітей на дворі
У літні веселії дні.
***
Я думаю про тебе кожен час,
І у вві сні приходиш ти до мене.
Мені подарував тебе сам Бог,
Крім тебе більш нікого вже не треба.
Даруєш радість ти моїм очам,
І бачити тебе з собою хочу.
За тебе я віддам своє життя,
Бо я без тебе жити вже не можу.
***
Без тебе дні, неначе вічність,
Без тебе ніби не живу.
Без тебе навіть і не мрію,
Ночами думаю, не сплю.
Тебе кохати буду завжди,
І цілувати тебе буду,
Я потонув в твоїх очах.
***
Ще змалечку Леся любила
Читати й писати вірші.
До цього її закликали
Шевченкові твори й батьки.
Писала вона про природу,
Яка розлилась навкруги.
І перші вірші присвятила
Своїй найріднішій сім'ї.
Та згодом страшне стало горе,
Хвороба спіткала її.
Вона не могла вже ходити,
І сумно їй стало в душі.
Лічилась вона у Європі,
І їздила аж на Кавказ.
І там про життя написала
Чимало хвилюючих фраз.
І хоч прожила не багато,
Та славу здобула яку.
Боролася за Україну,
За рідну свою сторону.
Тож пам'ять про неї не згине,
І не пропаде у віках.
А пісня її солов'їна,
Віками не згасне в серцях.