20 січня 1931 року з будинку "Слово", що на вулиці Червоних письменників, забрали Галину Іванівну Мневську-Поліщук (Орлівну).
Після нетривалого і неправедного "слідства" було встановлено її вину - "націоналістичний ухил".
Слідчі не особливо утруднювали себе аргументацією, доказами і нашвидку, сяк-так зліплена справа завершилась вироком - п'ять років заслання. Його здійснено було у липні того ж року. Так Галина Орлівна опинилась у Казахстані.
У далеких "степах Зауралля", ще за часів царизму, зносив покару і її кумир - Тарас Григорович Шевченко.( До речі, літературний псевдонім - Орлівна - бере свої витоки у творчості генія України та народному епосі)
Часи змінились. А це не могло приснитись навіть у найфантастичнішому сні: українські письменники знову на засланні. І висилають їх не "по высочайшему повелению", а стали вони, цвіт української нації, раптом - "вороги народу".
Але забудьмо на хвилину про ті жахливі часи і перенесемось у безжурне дитинство, безжурну юність Галини Мневської.
Народилась вона на чарівній Полтавщині в с.Каланденці, що побіля Лубен. Дитинство минуло в сім'ї сільської інтелігенції. Мати - народна вчителька, батько - службовець. Змалку дівчина кохалась у народній пісні, батьки прищепили їй любов до літератури. Початкову освіту здобувала вдома, а далі життєві стежки пролягли до Москви. Спогад юних літ: восени 1910 року в п'ятнадцятирічному віці їздила до Ясної Поляни на похорон Л.М.Толстого. З його могили привезла грудочку землі і зів'ялу хризонтему.
Пройдуть роки і в 1952 році Галина Іванівна напише свою автобіографію:
Перша світова війна. Вчитися у Москві стає дедалі важче, і в 1917 році Галина повертається на Україну. Продовжує вчитися в Києві на Вищих курсах.
Галина Орлівна - надзвичайно різностороння і дуже обдарована людина. Рано прокидається в ній акторський хист. Поступово театр займає усе вільне місце в її житті. Бурхливі роки громадянської війни, сповнене напруг і тривог життя. Усе це згодом знайде відбиток у її творчості. Перші навички датовані цими роками і місце їх написання - Київ.
Ішли роки. Робота у Вінницькому театрі, потім цілих п'ять років - Галичина. Виступає з мандрівними артистами. Як у калейдоскопі миготять провінційні містечка: Тернопіль, Броди, Бережани, Перемишль, Чортків, Теребовля. І як тиха пристань чудовий і неперевершений Львів. Чари древнього міста полонили її романтичну натуру.Тут виходять одна за одною її перші збірки.
Критики, зокрема Богдан Лепкий, схвально зустріли появу нової сили в українському письменництві. Літературне життя насичене, особливо в Харкові, куди вона уже з чоловіком і донькою переїхали жити. Спільна праця з П.Г.Тичиною, В.М.Сосюрою, П.Панчем, і (на жаль призабуті тепер імена) Варварою Чередниченко, Володимиром Юрезанським дало свої результати. В 1930 році виходить ряд творів, повістей. Письменниця реалістично змальовує непрості процеси, які відбуваються на селі. Це, звичайно, не всім подобається. Чим воно закінчилося - ми знаємо. Заслання в Актюбинськ. Саме тут вона познайомилась з Яковом Захаровичем Возним, котрий став її чоловіком, а доньці - батьком.
Пізніше, після звільнення, працює в Мартунській школі. Коли життя, здавалось, налагодилось - Галина Іванівна захворіла. Саме тоді приїзжає на батьківщину чоловіка і впритул знайомиться з чудовим Лесиним краєм. Зачарувала її наша волинська краса. Чуйний, добрий чоловік робив все, щоб покращити здоров'я. Операції в Ленінграді, лікування в Москві. Але все марно. Сім'я приїзжає в Голоби. Лікується в місцевій лікарні. Але 21 березня 1955 року перестало битися серце прекрасної людини, вчителя, актриси, письменниці Г.Мневської(Орлівни) Возної. Її прохання виконав Яків Захарович. Поховав на Голобському кладовищі і посадив калину, так хотіла покійна.
В селищі довго проживала племінниця Якова Захаровича, родина, які добре знали Галину Орлівну і завжди цікаво, охоче розповідали про неї. "Тоді ж не можна було говорити , що дружина дядька письменниця",- пояснювала Ганна Наумівна.
Цвіте калина, ронить свій цвіт на розкриту книгу, яка вибита на металевому обеліску.
З життєвим і творчим шляхом познайомили працівники бібліотеки учасників зустрічі, а також положили квіти пам'яті на могилу.
