Моя громада - мій добробут.

    Голобська селищна бібліотека та громадська організація селища "Диво" провели перший запланований тематичний інформаційний захід "Моя громада - мій добробут" в рамках проекту "Розробка курсу на зміцнення місцевого самоврядування в Україні" (ПУЛЬС), в якому ми взяли участь і виявились одними із переможців.
    Захід пройшов в актовому залі Радошинської середньої школи. Село Радошин для проведення заходу ми вибрали не випадково. Голобська об'єднана територіальна громада діє вже більше року, а незабаром до нас має приєднатися Радошинська сільська рада. Жителям села цікаво було дізнатися про децентралізацію в галузі медицини, освіти, культури, про наповнення бюджету громади і інше. Цікавим був виступ Радошинського сільського голови Дмитра Ковгана.
    На захід були запрошенні в якості експертів: Ірина Гайдучик - директор Волинського ресурсного центру розвитку місцевої демократії, Марія Фьодорова - директор Голобського Центру надання адміністративних послуг та Юлія Франчук - проектний менеджер Голобської селищної ради. Вони і відповідали на запитання присутніх. І робили це цікаво, пізнавально та доступно. Захід проходив у форматі "Жива бібліотека", яка працює, як справжня, тільки наповнюють її не паперові книги, а живі люди і читання - це діалог учасників. В ролі книг і були запрошенні експерти.
    Крім того, на базі Радошинської сільської бібліотеки сьогодні працював семінар бібліотекарів району на чолі із Заслуженим працівником культури України Галиною Божик та заввідділом культури Тетяною Матяшук. Багато бібліотекарів були із сіл, де громади ще не об'єднались, тому набутий інформаційний досвід стане їм у пригоді.
     На завершення, в підсумковій хвилині, виступили: Наталія Борисюк, Ірина Гайдучик, Юлія Франчук, Марія Фьодорова, Галина Божик, Тетяна Матяшук та жителька села, депутат районної ради Ольга Чепенюк.
    Також міроприємство відвідали - голова Ковельської РДА Віктор Козак, голова районної ради Андрій Броїло та голова Голобської об'єднаної територіальної громади Сергій Гарбарук.
    Дуже допомогла нам в проведенні заходу "Моя громада - мій добробут" бібліотекар Радошинської сільської бібліотеки Лариса Макарчук. І надзвичайно вдячні всім небайдужим жителям села Радошин, хто прийшов на захід.

 

Оголошення.

    19.05.2017р. о 10 год. в приміщенні школи с.Радошин Ковельського району, Волинської області відбудеться тематичний інформаційний захід

 "Моя громада - мій добробут".
    Захід у форматі "Жива бібліотека" будуть проводити працівники Голобської селищної бібліотеки разом із громадською організацією селища "Диво" , які вийшли переможцями у проекті "Розробка курсу на зміцнення місцевого самоврядування в Україні (ПУЛЬС)"
         Запрошуємо на захід жителів села.

Роздуми над книгою: Рута Шепетіс "Поміж сірих сутінків"

   Валентина Володимирівна Бережна написала відгук на прочитану книгу : Рута Шепетіс "Поміж сірих сутінків". Пропонуємо вашій увазі її роздуми над книгою.

     - Події, про які розповідається у книзі, усім нам добре відомі. Бо вони відбувалися не тільки у Прибалтиці, а й в Україні також. Це були часи, коли Радянський Союз окупував балтійські країни - Литву, Латвію та Естонію. В Кремлі були затвердженні списки людей, визнаних антирадянськими. І їх було вбито, або відправлено до в'язниць, чи депортовано на рабську працю в Сибір.

   Вся інтелігенція була визнана антирадянськими елементами і вони підлягали загальному знищенню. А до тих, хто дивом вижив і повернувся з депортації, ставилися,. як до злочинців.. Вони не мали права поселятися, де хочуть, а тільки у виділених зонах. За ними постійно стежило КГБ. А будь-які розмови про пережите, означали негайну депортацію назад до Сибіру. 

   Про одну, депортовану в Заполяр'я  в 1941 році литовську сім'ю, написала в романі "Поміж сірих сутінків" американська письменниця литовського походження Рута Шепетіс. 

   Я хочу поділитися з читачами роздумами про книгу. І хочу. щоб її прочитали всі. Адже цей твір можна назвати голосом поневолених народів, який почув увесь світ.

   П'ятнадцятирічна художниця Ліна, разом із своїм братом Йонасом і матір'ю, були відправлені до Сибіру. Це був довгий шлях, який розпочався на залізничному вокзалі міста Каунаса, а закінчився на узбережжі моря Лаптєвих. Для багатьох - назавжди.

   Такі діти, як Ліна, Йонас, Яніна, виросли в сталінських таборах і повернулися додому вже дорослими. А безліч людей, як і їхня мама, загинули.

   Щоб дати вихід своїм емоціям. Ліна старалася все побачене малювати, для того, щоб зберегти обличчя тих, чия доля стане трагічною. Її мудрість і терпіння  допомогли багатьом співвітчизникам врятуватися від голоду та цинги. Адже у крижаному таборі смерті треба мати неабияку силу і витримку. В таких нелюдських умовах, в яких вони жили, вижити було неймовірно важко. Як можна пережити полярну зиму в земляній хатині, без теплого одягу, без їжі? 

   Вони куталися в усяке ганчір'я, що попадало під руку. Обмотували  ноги викинутими на берег рибальськими сітями.

   У таборі не було ні лікаря, ні медсестри. Ліків також не було. Хворіли на цингу. тиф, дизентерію, кишіли воші. Помирали маленькі діти. Це було жахливо.

    Ліна боролася за життя, як могла і вірила. що повернеться додому, бо мала велике бажання розповісти світові правду.

   Через двадцять років повернулася Ліна з братом з Сибіру на Батьківщину. Їх вважали злочинцями, хоча не вчинили вони жодного злочину.

  Пережиті ними страхіття залишалися в секреті довго і були спільними для мільйонів людей.

  Тепер ми знаємо всю правду про сталінський режим і не повинні мовчати. Ми повинні про це пам'ятати і ніколи не забувати. Цінувати патріотизм, вірність і самопожертву цих людей. Бо жахіття, яких зазнали депортовані - неймовірні. Але вони зуміли зберегти любов до друга,. до рідного краю, до Бога, навіть - до ворога. бо любов відкриває воістину дивовижну природу людського духу.