Другий день тренінгу.

 Другий день тренінгу у Вінниці також пройшов успішно. Тренери не розчарували. Подавали нову інформацію цікаво і доступно. Завтра третій, останній день день навчання. А потім на місцях будемо впроваджувати набутий досвід!

Тренінг у Вінниці.

     Минув перший день тренінгу по децентралізації у Вінниці, на який я приїхала з Наталією Борисюк. З Волині нас лише двоє, інші учасники з Житомирської, Вінницької, Хмельницької, Одеської областей. Попередньо ми подали заявку на участь у проекті "Пульс","Розробка курсу на зміцнення місцевого самоврядування в Україні". Перший день виявився досить цікавим, насиченим. Чимало корисної інформації подали нам експерти проекту Ірина, Любов і Олесандр. Про успіхи Калинівської ОТГ розповів Сергій Романович (Вінницьке відділення Асоціації Міст України). Своїм досвідом поділилися представники успішних об'єднаних територіальних громад: Заводської (Тернопільська область), Красносільської (Одеська область) та Пирятинської (Полтавська область).З нетерпінням чекаємо, що ж підготували нам тренери проекту на завтрашній день. До речі, ми не лише плідно працювали, а й відвідали вечірній прем'єрний 3D показ фільму "Красуня і Чудовисько"

Роздуми над книгою: Жанна Куява "Нічниця"

   Продовжую і далі друкувати в блозі відгуки наших читачів на прочитані книги. 

Валентина Володимирівна Бережна написала відгук на одну з найулюбленіших книг наших читачів - "Нічниця"  і яку написала наша землячка, волинянка Жанна Куява.

   - Хочу поділитись з читачами роздумами на прочитану книгу Ж.Куяви "Нічниця".

   Я читаю багато літератури, різних авторів, в основному люблю читати життєві історії. Вони мені близькі по духу. та й, думаю, не тільки мені, багатьом читачам подобаються її твори.

  А чому саме я люблю читати її твори? Можливо тому, що події відбуваються в моєму рідному краї. І це про наших українських людей, простих і відвертих. Про їх нелегкі життєві долі, про справжнє жіноче кохання.

   Свої романи авторка пише простими словами, простими фразами, простими реченнями.Читаючи її твори, впізнаєш саму себе. Адже кожна із нас пережила щось подібне. І тільки ми, жінки,  можемо так щиро і віддано любити. 

   Саме про таку жінку, з її справжнім коханням, від якого стає лячно і моторошно написала Жанна Куява. Роман "Нічниця" - це твір про всіх жінок. 

   Головна героїня,  Іванна, спокійна, ніжна і добра молода жінка доглядає лежачого чоловіка. І кохає його безмежно, я б сказала - неземне це було кохання. Вона співає йому пісень, годує, наче дитину, пережовуючи йому їжу, купає. Називає його не інакше, як - рідний мій, небо моє, боженько мій, люблю тебе. Ні на хвилинку не залишає його самого. Вона і не шкодує про це. Бо  жити і існувати без коханого  Іванна не вміла. А з ним вона дуже щаслива.

  Вона щоразу давалася диву, коли чула вслід, що любов у неї якась ненормальна. Чому так кажуть люди? Вона щиро вірила, що коли б усі так, по справжньому любили, то ніколи б не страждали б ні від зрад, ні від душевного і фізичного болю, холодності і байдужості.

  Іванна задумувалася: можливо в неї від матері передалося вміння так жагуче і віддано кохати? Але ж любов - не знання, що їх можна передати, поділитися. або навички, які можна перейняти. Однакових почуттів не буває, сила любові - у справжньості.

    Багато життєвої мудрості Іванна перейняла від своєї хазяйки баби Груні.  Це була звичайна сільська, але досить дивовижна жінка. Було зрозуміло, що вона багато чого пережила у житті, а також і любовних пригод.

   -Без любові нема життя, дитино, - говорила баба Груня. І завжди застерігала свою квартирантку: чоловік може бути і красивий і гидкий, кривий і скупий і навіть дурний. Але все це для жінки терпимо! А остерігатися треба п'яниці.

     Мудрі слова, хочеться щоб ми, жінки, про це пам'ятали. Ніщо не робить жінок такими розумними, як вдале заміжжя! Бо добрий чоловік - найвища нагорода!
   Люди в селі називали Іванну -  Несміяна  і  відвернулися від цієї "приреченої" пари. Минали їхню хату десятою дорогою. Говорили : один каліка, друга слаба на голову. Іванна не ображалася і не переймалася цим. Сусідка, Наталка Бабій, яка жила неподалік, одна вона не відвернулася від Несміяни і зрідка навідувалася до них, приносила харчі. Шкодувала їх і старалася хоч чим-небудь допомогти.
   Справжнє кохання жінки - це дійсно вбивча, руйнівна сила, яка руйнує все на своєму шляху. Якщо любиш - то здатен на все. І "до неба злетіти й Бога полюбити"!
  Вдумайтесь в ці Іваннині слова: "Хай що з тобою станеться! Чи без рук ти був би, чи без ніг, чи без обличчя, а я б тебе любила більше за все на світі! Ти мій світ, моє життя..." Таке сильне бажання було у Іванни володіти своїм коханим не дивлячись ні на що.
  Так і сталося. Що відбулося насправді - прочитайте! Щиро вірю, що прочитавши цей відгук, вам захочеться чим якнайшвидше взяти до рук книгу. Також раджу прочитати романи "З медом полин", "Дерево, що росте в мені" та "Гордієві жінки". Впевнена - вам вони дуже сподобаються . І ви будете так само як і я переживати, роздумувати та робити висновки над прочитаним! 

   

Лист-відгук на книгу : Любов Василів-Базюк "Дороги життя"

   Одна із кращих наших читачів, щира патріотка, яка безмежно любить Україну та своє селище, Л.В.Гарлінська, прочитала книгу "Дороги життя" Л. Василів-Базюк. Вона її
настільки вразила, що Лідія Володимирівна написала не просто відгук на прочитану книгу, а лист - звернення до автора. 

  - Шановна, дорога і далека пані Люба! Ваше ім'я відповідає Вашій особистості. З перших сторінок книги "Дороги життя" я заочно полюбила Вас, дороговказом стала Ваша книга.
   "Поклик крові не пропав!" Це Ваші слова, які закликають , спонукають любити понад усе рідну батьківську землю, ім'я якій - Україна. Мені запам'ятався вислів Матері Терези: "Люди  не люблять тих, у кого мир у душі і в серці".  А Оноре де Бальзак писав: "Чиста душа завжди покаже тільки правильний шлях". Всі ці вислови дуже підходять до Вас. Одинадцять разів відвідали Україну навіть у такому поважному віці. Вас кличе серце, переповнене любов'ю до України, такої багатостраждальної Матері усіх нас, патріотів. Близько до душі сприйняла Ваш заклик: "Живи і гори, але не для того, щоб згоріти, а щоб гріти і світити". Нехай ще довго Вас береже Всевишній і Вашу родину для добрих справ. Я захоплююсь вчинками Вашого батька - священника, його надзвичайною добротою, витримкою, любов'ю до людей , дітей своїх і чужих.
  Назви Ваших книг і поезій самі говорять про себе: "П'ять колосків", "У горі та сльозах наша доля", "Геноциди в Україні", "Крізь пекло на землі", "У вирі тоталітарних режимів"...
   Диплом "За щиру любов до матері - України", ради цього варто жити і творити.
   Як добре, що Ви поезією привітали борця за УПЦ КП святійшого патріарха Філарета, страждаєте разом з нами через події на Сході України. Про це свідчить вірш "Кіборгам". Скільки рішучості і болю у Вашій характеристиці Путіна (садист і т.д.) і Кирила, який не тільки не стримує, а благословляє своїх злочинців на загарбання чужої землі. 
  Від самого зародження я відвідую і борюсь за УПЦ КП, бо я патріот. Церква наша бідна, бо відвідує її набагато менше людей, на жаль, ніж московську. Священник дуже відданий своїй справі. Сам штукатурив, обкладав плиткою, фарбував і церква стала впорядкованою, але протікає дах, немає купола і все тому, що не вистачає коштів. Звертались до чиновників, бо наша церква встала з руїни, а це пам'ятка архітектури, але ніхто не допомагає. 
   У нашому селищі Голоби (це між Ковелем і Луцьком) дуже повільно утверджується рідна церква. Усі вчителі - прихожани московської церкви. То якими вони можуть виховати молоде покоління? Думалося, що після революції Гідності  будуть більші зміни у свідомості людей. 
   Мені дуже імпонує Ваша манера викладу. Ви згадуєте, що впали, обдерли обличчя... І так задушевно, що я на собі це відчула. Більше не падайте, тримайтесь. У таких чужих і далеких землях Ви досягли високої освіти, широкого заслуженого визнання, допомагаєте будувати школи, церкви. , подібні до Вас за п'ять років освоїли 5 млн акрів землі і т.д. Ось яка ми нація! Але національну гордість, на жаль, мають не всі.
  Щиро бажаю Вам міцного здоров'я з роси і води, бадьорості духу,  войовничого запалу,  а Бог хай дарує многі літа,  бо Ви цього заслужили.

Л.В.Гарлінська

ветеран педагогічної справи

 

У мудрім слові Кобзаря, живе майбутнє України.

    9 березня минуло 203 роки від  дня народження  одного з найвидатніших українських письменників, поетів Т.Г.Шевченка.  По всій країні вшановували пам’ять  «народного поета» .  В нашому селищі  Голоби  також люблять і цінують  творчість Кобзаря. В школі чи не кожен клас провів  вікторини, вечори, літературні години.   

 

   Працівники Голобського будинку мистецтв і селищна бібліотека також провели масовий захід.  Ведучі вечора  - художній керівник будинку мистецтв Тетяна Воробей  і учень 10 класу Володимир Сущ  з захопленням розповідали про написання  одного з найвідоміших творів Т.Г.Шевченка – «Катерину».  Директор будинку мистецтв Григорій Тарасовський продемонстрував короткометражний фільм «Казка про Катерину» (режисер – Наталія  Ноєнко).   Жанр фільму – поетична  казка. І йдеться в ньому саме про таку Катерину, яку змалював Поет. Але знято це надзвичайно сучасно і дуже цікаво. 

   Працівники бібліотеки – Валентина Мельничук і Надія Журавська оформили книжкову виставку «У мудрім слові Кобзаря, живе майбутнє України», на якій було представлено 6-томне видання творів Т.Г.Шевченка і матеріали , які в бібліотеку прислав відомий шевченкознавець, Заслужений працівник культури України Володимир Костянтинович Портянко. 

    Більше сорока років збирає він все, що має відношення до Т.Г.Шевченка – книги, журнали, газети, листівки, марки, монети,ю  вірші і інше.  За його сприяння було створено шість музеїв по всій Україні.

   Познайомились ми з Володимиром Костянтиновичем по Інтернету.    Прочитавши в блозі  допис «У кожній думі Кобзаря живе могутня Україна» та «Ми тебе не забули, Тарасе!»,  заслужений працівник культури України Володимир Портянко написав нам листа. Так ми стали листуватися по електронній почті.  Пізніше він прислав в районну газету «Вісті Ковельщини» свою статтю, в якій були і такі слова:  «Я познайомився з працівниками цієї бібліотеки десь рік назад, прочитавши в Інтернеті про їх таке відношення до Тараса Григоровича. Мені у 2010 році вдалось за допомогою друзів перевидати «Кобзар» Тараса Шевченка, який було видано під час Великої Вітчизняної війни у 1942 році. Я назвав цей «Кобзар» фронтовиком. Мало хто знає, що «Кобзарі» видавались і у 1943 і 1944 роках, також видавались і інші твори Тараса Шевченка. Під час війни загальний тираж всіх його творів склав півмільйона екземплярів. Так от, «Кобзар» 1942 року я надіслав до Голобської бібліотеки. Якщо відверто, то я не розраховував на таку позитивну реакцію з боку працівників бібліотеки. Як земляк Тараса Григоровича, хочу сказати їм щире спасибі за те, що пам'ятають Тараса  та  шанують його творчість. Вони не тільки написали це на своєму сайті, вони перетворили цю подію на справжнє свято»

   Крім «Кобзаря» Володимир Костянтинович надіслав нам багато цікавих матеріалів про творчість Т.Г.Шевченка. Всі бажаючі можуть ознайомитися з даними матеріалами. Ними вже користуються вчителі, учні, студенти. Дуже вдячні Володимирові Костянтиновичу!

    На завершення вечора виступила заступник селищного голови Н.І.Борисюк.

Роздуми над книгою: Тасмина Перри "Признание в любви"

   Валентина Володимирівна Бережна поділилася враженнями від прочитаної книги: Тасмин Перри "Признание в любви"

    Перри Т. Признание в любви: роман/ Тасмина Перри. - Харьков: Книжний Клуб "Клуб Семейного Досуга", 2015. - 352 с.

   - Тому,  хто хоче побувати у романтичній казці напередодні Різдва, я раджу прочитати книгу Т. Перрі "Освідчення в коханні".
  Цю книгу можуть читати і молоді люди і люди старшого віку, усім буде цікаво спостерігати історію двох подруг, молодої дівчини Емі і 72-річної аристократки Джорджії. Обидві мріяли про велике і щире кохання, але сталося так, як сталося.
   Кажуть, що під Різдво мрії здійснюються. Так думала Емі, коли знайшла у шафі свого хлопця коробочку з перснем від Тіффані. І подумала, що він їй запропонує руку і серце. миттю в голові зародилися плани відносно їхнього спільного життя, яке вони проживуть щасливо. Але таке буває тільки у казках.
   Даніел і не збирався на ній одружуватись, і мало того, сповістив їй, що вони мають розійтися.
  Серце дівчини розбилося.
Читаючи якось газету Емі натрапила на оголошення. І щоб відволіктися від поганих думок і страждань дівчина вирішила відгукнутися на цю об'яву. Одній поважній аристократці потрібна була  компаньйонка для поїздки в Нью - Йорк.
   Емі і Джорджія відправляються у цікаву подорож. Дівчина не здогадується, чим обернеться для неї ця подорож і навіть не підозрювала, що робить перший крок у нове життя. 
  Потоваришувавши  з Джорджією Емі дізнається про її велике кохання, яке та зберегла до сьогодні. Але доля її хлопця Едварда закінчилася трагічно. Ця трагедія могла б не статися, якби кузина Емі,  Клариса, була не підлою людиною, а правдиво розповіла про те, що сталося у зимовому саду. В ту ніч Джорджія бачила Едварда останній раз.
    Через все своє життя вона пронесла спогади про свого коханого. В останні дні вона багато думала про свою смерть, бо була невиліковно хворою. Багато  із нас  напевно знає, як важко про думати. Коли крок за кроком здаєш свої позиції.
   Поїздка до Нью-Йорка - це остання поїздка, яку вона захотіла здійснити, закінчуючи своє життя.
    Джорджія знає, що їй залишилося зовсім мало часу. Від смерті не можна відкупитися, але вона абсолютно впевнена, що смерті не боїться, бо нікого не залишилося, за ким би вона сумувала.
   Великим потрясінням для неї було, що через п'ятдесят чотири роки після трагедії попросили у неї вибачення за скоєне. Вона не чекала цього і в цьому не було потреби, ні в допомозі, ні в доброчинності. Вона була дуже багатою жінкою.
   Чи можна пробачити  підлість таким людям? Проплакавши все своє життя за коханим. І тільки перед кінцем його почути правду.
  А кому потрібна ця правда?  Більше всього тим,  хто провинився, хто скоїв цей злочин. Бо з таким тягарем важко жити, воно болісно пече всередині, не дає спокійно дихати і спати.
   Дві історії, дві долі, але дуже актуальні в нашому житті.
    Отож стараймося робити людям добро, допомагаймо одне одному і це буде по Божому.
З повагою В.В.Бережна!