- Тому, хто хоче побувати у романтичній казці напередодні Різдва, я раджу прочитати книгу Т. Перрі "Освідчення в коханні".
Цю книгу можуть читати і молоді люди і люди старшого віку, усім буде цікаво спостерігати історію двох подруг, молодої дівчини Емі і 72-річної аристократки Джорджії. Обидві мріяли про велике і щире кохання, але сталося так, як сталося.
Кажуть, що під Різдво мрії здійснюються. Так думала Емі, коли знайшла у шафі свого хлопця коробочку з перснем від Тіффані. І подумала, що він їй запропонує руку і серце. миттю в голові зародилися плани відносно їхнього спільного життя, яке вони проживуть щасливо. Але таке буває тільки у казках.
Даніел і не збирався на ній одружуватись, і мало того, сповістив їй, що вони мають розійтися.
Серце дівчини розбилося.
Читаючи якось газету Емі натрапила на оголошення. І щоб відволіктися від поганих думок і страждань дівчина вирішила відгукнутися на цю об'яву. Одній поважній аристократці потрібна була компаньйонка для поїздки в Нью - Йорк.
Емі і Джорджія відправляються у цікаву подорож. Дівчина не здогадується, чим обернеться для неї ця подорож і навіть не підозрювала, що робить перший крок у нове життя.
Потоваришувавши з Джорджією Емі дізнається про її велике кохання, яке та зберегла до сьогодні. Але доля її хлопця Едварда закінчилася трагічно. Ця трагедія могла б не статися, якби кузина Емі, Клариса, була не підлою людиною, а правдиво розповіла про те, що сталося у зимовому саду. В ту ніч Джорджія бачила Едварда останній раз.
Через все своє життя вона пронесла спогади про свого коханого. В останні дні вона багато думала про свою смерть, бо була невиліковно хворою. Багато із нас напевно знає, як важко про думати. Коли крок за кроком здаєш свої позиції.
Поїздка до Нью-Йорка - це остання поїздка, яку вона захотіла здійснити, закінчуючи своє життя.
Джорджія знає, що їй залишилося зовсім мало часу. Від смерті не можна відкупитися, але вона абсолютно впевнена, що смерті не боїться, бо нікого не залишилося, за ким би вона сумувала.
Великим потрясінням для неї було, що через п'ятдесят чотири роки після трагедії попросили у неї вибачення за скоєне. Вона не чекала цього і в цьому не було потреби, ні в допомозі, ні в доброчинності. Вона була дуже багатою жінкою.
Чи можна пробачити підлість таким людям? Проплакавши все своє життя за коханим. І тільки перед кінцем його почути правду.
А кому потрібна ця правда? Більше всього тим, хто провинився, хто скоїв цей злочин. Бо з таким тягарем важко жити, воно болісно пече всередині, не дає спокійно дихати і спати.
Дві історії, дві долі, але дуже актуальні в нашому житті.
Отож стараймося робити людям добро, допомагаймо одне одному і це буде по Божому.
З повагою В.В.Бережна!
Немає коментарів:
Дописати коментар