Оголошення.
До Дня Пам'яті жертв Голодомору у бібліотеці селища Голоби о 15.00 буде проводитися вечір-реквієм «Стежками болю й муки».
Запрошуємо разом вшанувати пам'ять жертв Голодомору.

Роздуми над книгою: Юрко Вовк "Пам'ять крові"

  Продовжую рубрику "Роздуми над книгою". Лідія Володимирівна Гарлінська написала відгук на книгу Юрка Вовка "Пам'ять крові".

  Літературна довідка:  Юрко Вовк (справжнє ім’я Юрій Зелюк) — талановитий сучасний прозаїк і документаліст, член Національної спілки письменників України. Народився 14 липня 1955 року на Волині. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка. Працював у районних, обласних, республіканських газетах в Україні та за її межами.

Попрацювавши за кордоном, повернувся до України в час біди — щоб стати ліквідатором аварії на ЧАЕС і написати свою першу документальну повість «Попіл Чорнобиля». Любов до рідного краю, відчуття належності до давнього роду поліських знахарів і травників Вовків звучатиме в його «Ще не пізно все змінити», «Грі у безкінечність» і «Чорнобильському романі». Ще одну таємницю своєї родини він розкриє, відвідавши у далекій Америці дядька і його родину. Події, пам’ять про які довгі десятиріччя намагалися поховати в архівах, і доля українців, які опинились далеко від Батьківщини, — в основі історичного роману Юрка Вовка «Доки смерть не розлучить нас». 

   Тлінню не підлягає. 

  Дуже хочеться спокійної обстановки, тихого мирного життя. Хочеться, щоб усі ті жахливі події, який пережив мій народ, моє село і люди, відійшли у минуле і не повторились ніколи. Важко слухати щовечора новини, вболівати за теперішні трагедії, яким не має кінця. Невмирущий і далекоглядний Тарас Шевченко мріяв про вільну Україну і щасливих людей. Своїм подвижницьким життям завоював такої слави, як ніхто, бо у своїх творах випромінював на всіх скривджених таку силу любові, яку відчуваємо через століття. Тому залишився на віки  зразком для поколінь. Не міг Тарас Шевченко оминути тему польсько-українського міжнаціонального розбрату. Вказує головну причину цієї ворожнечі:

Отак то , ляше, друже . брате!

Неситії ксьонзи, магнати

Нас порізнили, розвели,

А ми б і досі так жили.

  Вірш закінчується, як і сподівались, доброзичливим закликом - порадою:

Подай же руку козакові.

І серце чистеє подай!

    "Слава Богу, що минуло", - а надто як згадаєш, що ми однієї матері діти, що всі ми слов'яни. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини й внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову... Нехай житом-пшеницею, як золотом,  покрита, нерозмежованою останеться навіки, од моря і до моря слов'янська земля." Не судилось...

  І ось у мене в руках книжка "Пам'ять крові" Юрка Вовка. Автор тонкий психолог. Переживає і засуджує братовбивчу  війну між українцями і поляками. Агітацію і наклепи підсилює алкоголь. "Однак самогонка вже розбурхала кров та притупила мозок , і у підсвідомості зароджувалась злість. Страшна і безпричинна. Невідомо на кого і за що".

 Автор розповідає  про дружні стосунки двох сімей:  української і польської . Дружбу між двома хлопцями , які під впливом подій стали непримиренними ворогами. Марко Ткачук стає воїном УПА, а Левон Красніцький - Армії Крайової. Батько засуджує вчинок сина: "Бо я людина. І тебе народив людиною, сину..." "Від огиди до самого себе Левона аж пересмикнуло й ледь не знудило"  Автор переконаний  твердо, що "за підлість завжди приходить розплата".

  Марко - людина великого серця. Він говорить, що разом із ненавистю у нього жаль до Левона. Той убивав безневинних людей не тому, що таким народили його батьки, а тому що поляків і українців нацьковують один на одного. І ті, хто таке робить, найперше мають відповідати перед Богом за свої тяжкі гріхи. 

  Письменник пов'язує свою розповідь про минуле із сучасністю. Йому боляче, що українці масово їдуть до Польщі на заробітки. Польща виручає , приймає працьовитих українців . Автор попереджає: "Поки нас знову не нацькували один на одного, то треба миритись. помагати одне одному, прощати, -от що треба робити тепер полякам і українцям;-думав Іларіон. " І застерігає: "Не повторіть наших помилок". Це і є лейтмотив твору.

  На цьому аж проситься поставити крапку або знак оклику. А в пам'яті постають жахливі картини минулого, свідком яких довелось бути. Палає рідне село, догорає батьківська хата, густий дим закрив льоха, у якому заховалися мама з малою сестричкою і паралізованим дідусем. Городами біжимо з татом до бабусиної хати. Серце вискакує з грудей. Що там? Відкриває двері тато і  завмирає: у калюжі крові на колінах, з пораненою головою бабуся. Скрізь зойки, плачі, ридання...Братовбивча, міжетнічна війна. Хіба таке можна забути ? А простити треба. І висновки зробити треба!

 

Живіть, Голоби, у красі й добрі!

  

Олена Іванівна Чабан написала цей чудовий вірш, прочитавши книгу І.Пасюка "Голоби" і на згадку про зустріч з читачами нашої бібліотеки , яка відбулася 13 серпня 2017 року.

 Живіть, Голоби, у красі й добрі!
Чи то голі довкола горби
Виглядали з зеленого моря?..
Чи то людям голили лоби ,
Бо втікали від гніту і горя?..
Ні, непросто дізнатись, чому
У поселення назва – Голоби.
Бо ж чимало століть вже йому,
Стрімко канули в Лету немовби.
Свідчать знахідки з каменю там
Про заселення в середньовіччі,
Про зловісні нашестя татар,
Замок, спалений із городищем.
Королева в них польська була,
Що Голобами заволоділа:
Бона Скорца… Культуру несла,
Реформаторським духом горіла.
А селяни повинність тягли,
В замок Любарта ліс ще возили,
Бо відмовитись – ні, не могли:
За непослух лоби їм голили.
Плин історії… Зміна віків…
Війни…Унія….Утиск магнатів-
Все простий голобчанин стерпів:
Польську шляхту й російських «царатів».
Але думкою завжди жили:
Як змінити тяжку свою долю?
І на прю із панами ішли,
Щоб здобути омріяну волю.
Я гортаю літопис століть,
Що створили самі голобчани.
І від розпачу серце щемить:
Як же довго терпіли кайдани!
Лиш в молитвах до Бога несли
Свої думи і світлу надію.
В незалежність із Ним увійшли,
Заповітну увічнили мрію.
Йдуть у свято, в неділю у храм,
Щиро дякують Господу Богу
За життя, що дарує Він нам,
За освітлену в Царство дорогу.
А які знаменитості тут
У Голобах, зросли і трудились!...
І життєвий пройшли «інститут»:
Доброту нести людям навчились.
…Заплелися в рядочки слова.
Ожили сторінки історичні.
Возвеличена правда жива
Про минуле й сьогоднішнє – вічне!
Хай містечко Голоби живе
У віках, у чудовій місцині,
І шанує минуле й нове,
Множить славу святій Україні!

Вільна зона для відпочинку дітей.

    Ще раз повертаюсь до команди проекту "Тут і зараз". За два дні вони зробили невеликий ремонт в дитячому відділенні бібліотеки, купили і повісили нові тюлеві занавіски, карнізи, поставили жалюзі, постелили ковролін , пофарбували двері, столик і зробили екран для показу слайдів. Тепер залишилося ще купити проектор та ноутбук, щоб ті слайди показувати ( а може знайдеться спонсор, який придбає для бібліотеки цю техніку?) Та на цьому ми не зупинилися. Проектний менеджер селищної ради Юлія Франчук (яка і подала заявку на цей проект)організувала молодь із Молодіжної ради Голоб. Вони і займуться подальшим облаштуванням вільної зони для відпочинку наших юних читачів та маленьких діток, які приходять до бібліотеки з мамами-читачами. В планах: придбати і розфарбувати ще кілька столиків, пошити маленькі подушки та крісла-мішки і кинути їх на підлогу, щоб діткам тепло і зручно було сидіти. Ну і, звичайно, придбати різні ігри для дітей . Великі м' які іграшки вже принесла з дому бібліотекар Надія Журавська. Я думаю, що волонтерам, які в нас працювали, цікаво, як зараз виглядає кімната, де вони робили ремонт?

Книги від проекту "Тут і зараз"

   Як я вже писала колись , місяць тому у нас в бібліотеці працювали волонтери із команди "Тут і зараз". Вони ж подарували нам підбірку літератури. Серед них є книги по історії, художні , психологічні і інші. На абонементі ми облаштували поличку із цих книг, яка так і називається - "Від проекту "Тут і зараз". Багато книг вже вподобали наші користувачі і взяли читати. Я сканувала обкладинки лише невеликої частини подарованої літератури. З іншою частиною Ви познайомитесь, коли прийдете до бібліотеки!
   Щиро вдячні волонтерам за подарунок! 

    І знову, в черговий раз, зацвів 30 літній кактус в бібліотеці. Які гарні і ніжні квіти...

І знову в гостях бібліотеки літератори Волині.

    Минулої неділі в Голобській селищній бібліотеці відбулась дуже цікава зустріч наших читачів і жителів селища з відомими волинськими літераторами Оленою Чабан та Надією Міндер. А також відбулась презентація книги "Шлях, освячений любов'ю". Представляли книгу її автори: настоятель храму Різдва Христового із села Колодяжне, Ковельського району о. Іоан Горун, Світлана Оксенюк та сестри Богдановичі - Марія і Валентина.

     Олена Іванівна Чабан народилася 18 жовтня 1943 року в селі Рокитниця Ковельського району Волинської області. свій перший вірш дівчинка склала ще в десятирічному віці, коли поверталася зі школи додому.

Вперше вірші авторки були надруковані в ковельській міськрайонній газеті у 1963 році, після цього вони з'явилися в старовижівській і ратнівській районних газетах.

Записувала все в зошити, але видала першу збірку поезій ("Одкровення") лише в 2001 році. Працювала вчителем, а з 1976 року, після закінчення факультету журналістики в Львівському державному університеті імені Івана Франка, в редакції старовижівської районної газети "Сільські новини". На даний час - член Національної спілки журналістів України, проживає в Старій Вижві.

На сьогодні Олена Іванівна видала двадцять дві книги. Це поезія і прозові твори: повісті, оповідання. новели, дорожні нотатки, спогади. Вагоме місце в її творчості відведено духовній тематиці, вона є співупорядником книги "Богогласник" (коляки. щедрівки. церковні пісні). Олена Чабан - упорядник двох збірників "На берегах Вижівки" (перша книга є у нас в бібліотеці). Відвідує хор ветеранів при районному будинку культури, член Ковельського літературно-мистецького товариства "Творчий світ".

    Надія Панасівна Міндер народилася 2 вересня 1949 року в місті Караганда. В 1951 році її батьки переїхали в поліське село Галина Воля Старовижівського району Волинської області, звідки родом батько. З тих пір тут і проживають. Закінчила Луцьке культурно-освітнє училище, працювала завідуючою клубом. Потім заочно закінчила Луцький педінститут імені Лесі Українки, 30 років пропрацювала в Галиновільській школі, 18 років -директором школи. Нагороджена грамотами, знаком "Відмінник народної освіти"

На сьогодні вона працює регентом у Свято-Іоанно-Богословському храмі села Галина Воля. Видала три книги, які подарувала читачам нашої бібліотеки: "Духовна криниця рідного села", "П'ю зоряний нектар" і "Галина Воля". 

    Про свій життєвий і творчий світ розповідали авторки на заході в бібліотеці, читали свої вірші, співали пісні, які ж самі і написали, з болем розповідали про покійного владику Ніфонта, який родом із села Галина Воля і який дуже багато доброго зробив для рідного села. Олена Іванівна і Надія Панасівна багато творів присвятили йому. 

   З захоплення слухали їх учасники зустрічі. А потім також декламували їхню поезію: Валентина Остапчук, Євгенія Сало, Галина Гончарук. Надія Журавська. 

Не менш цікавою була презентація книги "Шлях, освячений любов'ю". Присвячена вона Хресним ходам з Волині і до Почаєвської Лаври , які відбуваються вже п'ять років поспіль. Учасники минулих ходів діляться тут своїми незабутніми враженнями, радістю і дивами, які Господь посилав у їх нелегкому подвигу. Читаю слова архиєпископа Володимир-Волинського і Ковельського Володимира, які надруковані на початку книги: "Хресний хід до святині - це великий труд молитви. Це коли молитвою душа людини очищується від пристрастей. злоби та скверни. Це тяжкий труд, але благословенний задля слави Божої, возвеличення Імені нашого Спасителя та спасіння нашої душі..."

Отець Іоан, Світлана Оксенюк, Марія та Валентина Богдановичі (Валентина - медсестра Хресного ходу) з любов'ю і великою вірою розповідали про написання книги, про труднощі і дива, які відбувалися з ними і іншими учасниками в поході. Про те, як їх приймали в населених пунктах по всьому шляхові до Почаївської Лаври, в тому числі і в наших Голобах: кормили, брали паломників на нічліг. 
  Для Марії Богданович ця спільна книга є вже другою В минулому році вона видала книгу для дітей "Вірші і загадки для малої дитини та її родини".  Книгу підготовлено і видано з благословення архієпископа Володимир-Волинського та Ковельського Володимира (Мельника). В основу змісту книги автор поклала ідею православної абетки, викладену у досить оригінальній формі.

Кожному присутньому в залі автори подарували книгу "Шлях, освячений любов'ю"

Щиро вдячні всім, хто прийшов на захід в бібліотеку. Це справді була дуже цікава зустріч.

Команда проекту "Тут і зараз" в селищі Голоби.

На початку тижня ми  приймали в Голобській селищній бібліотеці учасників проекту "Тут і зараз", більше двадцяти молодих юнаків і дівчат, з різних куточків України ( з Дніпра, Краматорська, Києва, Черкаської області і ін.), віком 18-27 років, на чолі з координаторами проекту Уляною Автономовою та Дмитром Устичем. Заявку на участь в проекті подала проектний менеджер селищної ради Юлія Франчук.
Що ж це за проект?
«Тут і зараз» – це всеукраїнський проект, спрямований на об’єднання молоді зі сходу та заходу України, а також на поширення ідеї активного громадянства та сталого розвитку в маленьких селищах України. Із 13 по 20 серпня серпня дві команди по 25 волонтерів вирушили у тур: одна команда – на схід України, а інша – на захід. Упродовж тижня обидві команди відвідають по 3 селища, у кожному з яких здійснюватимуть екологічно-соціальні проекти. Тур розпочався в Києві. У кінці проекту команди знову зустрінуться в Києві, щоб підбити підсумки та обмінятися враженнями.
Учасники проекту за два дні зробили дуже багато роботи: побілили стелю в дитячому відділені бібліотеки, поміняли карнизи і закупили нові тюлеві занавіски, купили і почепили на вікна жалюзі, яких у нас ніколи не було, перекопали землю для майбутніх квітників і освіжили фарбою дитячий майданчик, покосили траву, пофарбували двері. На частину підлоги постелили ковролін, а іншу частину пофарбували.
Наші гості не лише працювали. Ввечері, після роботи, Тетяна Карпів, модераторка кінопереглядів Міжнародного мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, підготувала два фільми, після перегляду яких розпочалось обговорення. Разом із гостями дивились та обговорювали фільми і молоді голобчани.
Учасники проекту подарували бібліотеці і нашим читачам велику підбірку книг. Дякуємо!
Щиро вдячні волонтерам за їх діяльність. Як сказала наша читачка Любов Кашуба - "невже в наш час є ще такі безкорисливі молоді люди?". Як бачимо - є! І саме завдяки таким людям Україна буде збагачуватись і процвітати!