Година поезії "Дитячий віршограй"

    Поезія - це завжди неповторність,

                                                      Якийсь безсмертний дотик до душі.
                                                                              Ліна Костенко.
                                                                                                    
       Поезія... Як багато змісту вкладаємо ми в це коротеньке слово. Скільки емоцій і почуттів викликає воно в наших душах. В сьогоднішньому нашому буденному  житті так не вистачає поезії, цієї краси людських почуттів, краси природи, краси життя.  У віршах ми знаходимо відповіді на наші запитання. З героями поезій ми ділимося найпотаємнішими нашими мріями і сподіваннями, разом з ними  радіємо і сумуємо, кохаємо і розлучаємось, любимо  життя і розчаровуємось в ньому. Поезія - наш друг, який розділить з нами радощі і горе, який допоможе нам жити.
     Але для того, щоб поезія стала другом, потрібно навчати дітей розуміти її. Загальновідомою є істина, що слово тільки тоді має силу, коли воно вистраждане, пережите і відчуте. Тоді поет говорить просто й натхненно про те, що подобається, схвильовано - про те, що западає в душу.
     В рамках Всеукраїнського тижня дитячого читання в бібліотеці було проведено година поезії "Дитячий віршограй". Свої вірші прочитав учень 11-го класу Байда Олександр. Можливо, що його поезія ще не зовсім досконала. Але в ній Сашко щиро висловлює свої почуття та емоції. В його віршах - проблеми, мрії і побажання, в них дитячий світ з його ясним сонечком, блакитним небом і щебетанням пташок. І перше кохання...

***

Люблю Україну за синєє небо,

Люблю Україну за чисті лани,

Люблю Україну за ріки й озера, 

Зелені ліси і вишневі сади.

Люблю і за пісню її солов'їну,

За мову співучу і добру родину.

За землю родючу і матір єдину,

Люблю тебе я, ти моя Україно!

***

Прийшла весна і сонце сяє,

Сніги по світу розганяє.

Течуть річки і пахнуть квіти,

Цвітуть дерева, раді діти.

Співають у садах птахи,

Біліють хати і гаї.

Синіє небо при зорі

На нашій рідній стороні.

***

Гріє сонце на небі,

Ніжно хмарки пливуть.

Віє вітер у полі,

І струмочки гудуть.

Пахне спіла пшениця,

Квітів барвисті лани.

Линуть пісні пташині,

Гамір дітей на дворі

У літні веселії дні.

***

Я думаю про тебе кожен час,

І у вві сні  приходиш ти до мене.

Мені подарував тебе сам Бог,

 Крім тебе більш нікого вже не треба.

Даруєш радість ти моїм очам,

І бачити тебе з собою хочу.

За тебе я віддам своє життя,

 Бо я без тебе жити вже не можу.

***

Без тебе дні, неначе вічність,

Без тебе ніби не живу.

Без тебе навіть і не мрію,

Ночами думаю, не сплю.

Тебе кохати буду завжди,

Носити буду на руках.

І цілувати тебе буду,

Я потонув в твоїх очах.

***

Ще змалечку Леся любила

Читати й писати вірші.

До цього її закликали

Шевченкові твори й батьки.

Писала вона про природу,

Яка розлилась навкруги.

І перші вірші присвятила

Своїй найріднішій сім'ї.

Та згодом страшне стало горе,

Хвороба спіткала її.

Вона не могла вже ходити,

І сумно їй стало в душі.

Лічилась вона у Європі,

І їздила аж на Кавказ.

І там про життя написала

Чимало хвилюючих фраз.

І хоч прожила не багато,

Та славу здобула яку.

Боролася за Україну,

За рідну свою сторону.

Тож пам'ять про неї не згине,

І не пропаде у віках.

А пісня її солов'їна,

Віками не згасне в серцях.