пʼятниця, 29 квітня 2016 р.

Світлій пам'яті Віктора Божидарніка.

     26 квітня минув рік, відколи перестало битися серце ректора Луцького національного технічного університету,  почесного громадянина селища Голоби Віктора Божидарніка.
 Довідка: Віктор Володимирович Божидарнік народився 22 квітня 1945 року у селищі Голоби Ковельського району Волинської області. У 1970 році закінчив механіко-математичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (спеціальність — механіка). Продовжив навчання в аспірантурі університету, працював у ньому асистентом. У 1974 році він захистив дисертацію на присудження наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук. Із 1977 року очолював Луцький національний технічний університет.
  Заслужений вчитель України  Любов Олександрівна Бай,   поділилась своїми спогадами про нього.
Верни до мене, пам'яте моя,
нехай на серце ляже ваготою
моя земля з рахманною журбою.
Хай сходить співом горло солов'я
в гаю нічному. Пам'яте, верни
із чебреця, із липня жаротою.
Хай яблука останнього достою
в мої, червонобокі, виснуть сни.
  І я гукну. І край мене почує.
Верни до мене, пам'яте моя. (В.Стус)
  Надзвичайно боляче говорити про людину, якої вже немає серед нас. Сьогодні згадуємо світлої пам'яті Людину - науковця, інтелектуала, ректора з Божої ласки, патріота - українця Віктора Володимировича Божидарніка біль утрати за яким не згасає.
  Витоки його босоногого дитинства - із мого рідного селища Голоби. І хоч мамина молитва зосталася за далем відшумілих літ,  що тривогами лягали на його скроні, син був вдячний матері за науку. Відмінно вчився, задачі з математики лускав, як горіхи,  був найкращим футболістом. Свої Голоби дуже любив.
   Далі - собор духовності і науки, його Альма-Матер. 
   Небо над Україною щораз стає вищим,  коли їй дарують свій подвижницький талант і труд такі люди, як він.
   Чи можна описати словами океан глибоких думок, море світлих почуттів, невичерпні життєдайні джерела інформації про людину, яка пішла у вирій до вічності, але безсмертна своїми справами?
  Віктор Володимирович болів Україною, своїм дітищем і мав мужність бути собою.
   Нам було світло біля його світлого розуму. Нам було затишно біля його шляхетної доброти, надійно біля його совісті.
   Знакові люди - це дар Божий, вони великі серцем і словом, вірою і справами. Через їхні серця Господь відкриває нам нелегкий шлях до України вічної.
  Сумно на серці моєму, бо вже ніколи цей шляхетний інтелігентний чоловік не ходитиме голобськими стежками, не провідає матір бодай на цвинтарі.
   Добрий слід залишив він по собі. Важко змиритися з утратою людини яку знав і поважав. Лише нині,   коли спливає час, відчуваємо масштаб цієї втрати. Саме такими людьми тчеться полотно української науки. Великий ерудит, невтомний трудівник, толерантний, приязний і завжди уважний співрозмовник.  У кожну роботу вкладав частинку свого серця.
   Як уважний садівник пагіння, плекав наукову молодь, звершив безліч добрих справ для університету. Був справжнім , загартований життям, бійцем і невтомним працелюбом.
   Щоденною невсипущістю, перейнятістю долею України і вщерть наповнений працею розуму й серця був кожен прожитий ним день.
    Та Бог дарував йому недовге життя. Коротка життєва дорога не знає короткої пам'яті. А наша світла пам'ять нехай стане продовженням його світлого життя.
Бездонне небо ми вчимо напам'ять-
Навіки там схолов Ваш слід.
 Живем: любов, свіча і пам'ять,
І сіль невиплаканих сліз.
А дні, мов павутина, рвуться.
Перецвіли без Вас вже вишні,
Ось-ось й достигнуть - аж сміються.
В серцях же - зашпори гарячі.
Сміються вишні! Ні,  о Боже,
 Плачуть... 
    Нехай мої слова летять 
Молитвою до Бога...
Та чи дійдуть, чи долетять?
Щаслива їм дорога...

Голоби
Любов Бай,
Заслужений вчитель України

Гірчить Чорнобиль кріь роки.

   Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка.
Покотилась по обрію, збурила зоряну синь.
На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко, 
Бо чорнобиль- трава  - то полин...
   В бібліотеці зібрались читачі на вечір-спомин "Гірчить Чорнобиль крізь роки", присвячений 30-й річниці аварії на Чорнобильсьій АЕС.
  26 квітня 1986 року о 1 годині  23 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало полум'я.  Ця аварія стала найбільшою екологічною катастрофою XX століття. У ліквідації наслідків було задіяно до 600 тисяч чоловік. Десятки тисяч з них стали інвалідами, багато померло. 
 Наші односельчани , а це було більше сорока чоловік, в ту страшну для людства годину також відгукнулися на клич про допомогу. І разом з тисячами українців, не жаліючи власного життя і здоров'я, ліквідовували наслідки аварії на ЧАЕС. Багато з них не дожили до сьогоднішнього дня.
Пам'ять про них вшанували хвилиною мовчання.
  Директор будинку культури Григорій Тарасовський  показав присутнім документальний фільм: "Чорнобильська катастрофа. Хроніки"
 Ознайомились учасники заходу і з книжковою виставкою "Тривожні дзвони Чорнобиля", яку підготували працівники бібліотеки.

четвер, 7 квітня 2016 р.

Канікули в бібліотеці.

  "Розпочались канікули - нам сумувати ніколи" - під таким девізом пройшов тиждень відпочинку дітей в Голобській селищній бібліотеці. Одні  шукали  улюблені книги на полицях бібліотеки,  другі читали їх в електронному вигляді, треті грали в комп'ютерні ігри. Одним словом - ВІДПОЧИЛИ!!!

вівторок, 5 квітня 2016 р.

72 річниця визволення селища від німецько-фашистських загарбників.

  До Дня  визволення селища Голоби від німецько - фашистських загарбників біля Обеліска Слави відбувся мітинг, присвячений цій знаменній даті.
  Села Ковельщини почали визволятись 22 лютого, а 16 березня були визволені наші Голоби.  Подвиг переможців непідвладний часові. Пам'ять про це несуть крізь роки нові покоління, схиляючись у шані перед своїми живими і полеглими батьками, дідами і прадідами - солдатами Другої Світової війни.
   З вітальним словом до ветеранів звернувся селищний голова С.В.Гарбарук.
  Селище звільнилося 16 березня, а вже на другий день польовий військомат покликав на фронт 290 наших земляків. з них 148 навічно залишились в бронзі та граніті по всіх фронтових дорогах.
Над ними вічна слава у зеніті
І вічна пам'ять по усій землі!
 До слова була запрошена голова ветеранської організації селища М.Ф.Янко.
  Мільйони людей забрала війна. Це важко усвідомити. Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів-однополчан, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.
За Батьківщину у боях вмирали
 Однаково- дорослі і малі, 
За довгі роки ще не розшукали
Усіх могил солдатських на землі.
  Галина Іванівна Халепа прочитала вірш "З війни не приходить незнаний мій тато"
  Сивочолих ветеранів прийшли привітати учні зі школи.
 Був запрошений до слова о. Ніфонт .
  Війна далека, але пам'ять з нами,
Хоч ветеранів мало вже між нас,
То ж дай нам Бог йти мирними шляхами, 
У мирі й щасті жити в добрий час.
  До Обеліска Слави були покладені квіти.
 Директор будинку культури Григорій Васильович Тарасовський запросив присутніх на перегляд фільму "Історія без купюр. Позивний "Моряк", про нашого земляка, родом із села Радошин, Олександра Сидорчука, розвідника, який загинув у роки війни в Миколаєві.

понеділок, 4 квітня 2016 р.

Голобська селищна бібліотека – інформаційно-просвітницький центр громади

    Сучасна епоха має свою особливість, адже є ареною відразу двох революцій –  ментальної і технологічної. Першу пов'язують із явищем глобалізації та утвердженням нової культурної парадигми, другу – з наслідками техногенних перетворень у царині комунікацій. Як виявилося, ці суспільні зміни впливають на бібліотеки настільки разюче, що змінюють як усю систему бібліотечної праці та ресурсів, так і вперше порушують питання про межі бібліотечного простору й, власне, засади існування традиційних бібліотек та їхні функції. Всі ці явища актуалізують пошук нових моделей розвитку даної галузі, які забезпечать життєздатність бібліотеки як необхідного суспільству не тільки культурно-освітнього, а й соціального інституту. Перед книгозбірнями у сьогоденні постають виклики, які вимагають рішучих кроків у напрямі внутрішніх перетворень й відповідно адаптації.
Існує стереотип, що подібні зрушення мають шанс на втілення переважно на теренах міста, де інтенсивність ритму життя спонукає до віднайдення шляхів оновлення різних сфер. Свідчення помилковості подібного твердження – показове функціонування низки сільських і селищних бібліотек, зокрема тієї, що у селищі  Голоби. У цьому контексті видається доцільним з’ясувати витоки культурного осередку, проаналізувати сучасну діяльність бібліотеки, висвітлити провідні її напрями, розкрити особливості роботи бібліотекаря у сьогоденні та виявити характер еволюції традиційної бібліотеки в інформаційно-просвітницький центр.
Голобську районну бібліотеку було засновано 1946 року. Наслідки воєнного часу та стан повоєнної відбудови внесли свої корективи у її функціонування. Вони стосувалися зміни будівель для розміщення фондів та шляхів їхнього наповнення. У 1970-ті рр. бібліотека мала чітко виділені дві гілки – дитячу і дорослу. Першою опікувалися Ніна Бондарук (старші класи) та Надія Журавська (молодші класи). У дорослій бібліотеці, що включала три кафедри – юнацтва, дорослого читача та читальний зал, – працювали Валентина Скрипник, Валентина Мельничук та Валентина Січкар. У середині 1980-х рр. у бібліотечній справі набуло поширення поняття централізації, що мало наслідком певне укрупнення мережі бібліотек. На цій основі структура і діяльність Голобської селищної бібліотеки як філії Ковельської Центральної районної бібліотечної системи теж зазнали перетворень. Нині у книгозбірні, що знаходиться на вул. Шевченка, 22, працює два бібліотекарі – Валентина Мельничук та Надія Журавська. Окремішність дитячої і дорослої бібліотеки відмінено, оскільки фонди (близько 16 і 30 тисяч відповідно), як і читальні зали, знаходяться в одній будівлі. Збереглося лише те, що обидві вікові категорії мають власних опікунів в особі бібліотекарів.
Важливо, що користувачами є не лише голобчани, а й мешканці навколишніх сіл – Вівчицьк, Дарівка, Калиновник, Свидники, Нужель, Бруховичі. Для місцевої спільноти – це чи не єдина інституція, завдяки якій пересічні люди будь-якого віку та статусу мають змогу долучитися до українських та світових культурно-освітніх надбань, а віднедавна – й електронних матеріалів. Окрім того, бібліотека передбачає можливість комунікації – чи то у спосіб фрагментарних зустрічей, чи шляхом спільної організації та проведення заходів. На цій основі спектр діяльності селищної бібліотеки є досить широким.
З 1984 р. при бібліотеці діє клуб ветеранів «Червона калина» (перша назва – «Червона гвоздика»). У його складі – люди поважного віку з активною життєвою позицією, котрі ініціюють проведення тематичних зустрічей, відзначення пам’ятних дат в історії селища та краю, опікуються немічними друзями, є учасниками однойменного народного аматорського хорового колективу.
Понад п’ять років діє клуб любителів книги «Світлячок», мета якого – привчати дітей до культури читання, розвивати творче мислення, сприяти спілкуванню. Функціонує і самодіяльне об’єднання учнів старших класів зі спільними інтересами «Батьківські обереги». Його діяльність включає такі напрями, як популяризація літератури з народознавства, історії рідного краю, культури, організація зустрічей зі старожилами, народними умільцями, проведення книжково-ілюстраційних виставок, сприяння в проведенні змістового дозвілля жителів. У клубі можна отримати консультацію з техніки вишивання, в’язання, колишніх обрядів від майстринь-вишивальниць селища. За допомогою інтернету ведеться пошук нових схем і узорів, поширеним стало спілкування на форумах із умільцями з інших регіонів України, перегляд відеоматеріалів.
У 2004–2010 рр. при бібліотеці діяв Музей історії селища, який, окрім експонатів, уміщував документи та спогади про минувшину населеного пункту. Ініціатором його створення стала Валентина Січкар, котра дістала підтримку місцевої інтелігенції, особливо краєзнавця Віктора Максимчука. У 2010 р., коли розпочалося формування історичного музею НВК «ЗОШ – гімназія I-III ст.» ім. С. Є. Ткача смт Голоби під керівництвом вчителя історії Олени Оришкевич, деякі експонати були передані новому осередку. За масштабом його проект був потужнішим, оскільки тематично охопив як сторінки становлення навчального закладу, так і основні віхи життя селища. Принагідно слід відзначити тісні контакти бібліотеки з навчальним закладом, особливо в царині виховання у молодого покоління морально-ціннісних орієнтирів за посередництвом долучення до заходів, організовуваних насамперед клубом ветеранів.
Невід’ємним елементом духовного оновлення бібліотеки є організація зустрічей із майстрами слова. Впродовж останніх років до Голоб завітали Людмила Ржегак, Іван Корсак, Володимир Ганулич, Мирослав Дочинець, Василь Гей. Деякі зі своїх зібрань вони презентували бібліотеці з дарчим підписом.
Відвідувачі книгозбірні – учасники районних, обласних та всеукраїнських конкурсів у галузі, зокрема «Книга пам’яті мого роду», «Кращий читач року», «Казку складаю сам…» тощо. Підтвердженням якості та інтенсивності співпраці на рівні бібліотекар–користувач є численні грамоти та подяки.
Вирізняльною характеристикою Голобської селищної бібліотеки є збір та укладення теки публікацій про селище у газетах, на які здійснюється підписка, зокрема: «Віче», «Волинь», «Досвітня зоря», «Педагогічний пошук», «Луцький замок», «Вісті Ковельщини». Відкриває цю хроніку стаття 1978 року у виданні «Прапор Леніна» (нині – «Вісті Ковельщини»). Подібне надбання є неоціненним подарунком як для голобчан, так і для гостей селища – колишніх вихідців, яким у такий спосіб надають змогу здійснити екскурс в історію малої батьківщини.
Користувачі бібліотеки, як з’ясувалося, люди не лише інтелектуально розвинені, а й свідомі у власній громадянській позиції, одним із проявів чого є волонтерство. Серед них склалася традиція надавати безкорисливу допомогу немічним та одиноким особам. Справа в тому, що є люди, які все життя читали книги, газети, журнали, часто відвідували бібліотеку. Але минули роки, декотрі з них нині не в змозі прийти за улюбленим виданням самотужки. Тому й з’явилася нова форма підтримки людей поважного віку – відносити потрібні книжки до їхніх осель. Що важливо, відгукнулися як молодь, так і ветерани. Для ефективнішої організації роботи працівники бібліотеки уклали «картотеку волонтерів». Активністю вирізняється педагог-пенсіонер Валентина Остапчук, котра, окрім забезпечення літературою осіб похилих літ, охоче опікується їхніми буденними справами.
Удосконалення бібліотечної галузі неможливе без розробки її теоретичного підґрунтя. У цьому контексті 2009 року Голобська селищна бібліотека приймала учасників районного семінару «Роль бібліотеки у формуванні культури читання користувачів». Під час заходу обговорювалися актуальні проблеми, зокрема, здатність сільських бібліотек «подавати себе»; можливості їхньої самореклами; роль у цьому бібліотекарів, акценту на конкретному напрямі роботи, підбору фондів; вигляд сільської бібліотеки та сучасні запити користувачів.
У час поглибленої комунікації та інформаційного буму реальний рух у бібліотечній справі відбувається завдяки міжнародним проектам. У 2010 р. у функціонуванні Голобської селищної бібліотеки настав якісно новий етап. Цьому передувала участь Ковельської Центральної районної бібліотечної системи у проекті «Бібліоміст». Мета цієї програми, підтриманої фундацією Білла та Мелінди Гейтс, ‒ розширення громадського доступу до інформації в бібліотеках шляхом обладнання технікою, навчання працівників користуватися новітніми технологіями та сприяння розвитку ресурсної бази бібліотечної асоціації для ефективнішого представлення інтересів бібліотек та бібліотекарів. Результатом першого туру розгляду конкурсних заявок на облаштування інтернет-центрів стало визначення переможця у кожній із областей. На Волині ним стала Ковельська ЦБС і як наслідок – чотири її філії (в тому числі, в Голобах) у серпні 2010 року отримали необхідне технічне забезпечення. Кімната, попередньо відведена для музею, перетворилася на комп’ютерний центр бібліотеки. Як і передбачалось умовами проекту, бібліотекар Валентина Мельничук відвідувала навчальні курси в цілях здобуття навичок в основних сферах, істотних для сучасних працівників: розробка веб-застосунків, візуалізація даних, системне адміністрування та управління віртуальними спільнотами, створення блогів, цифрових історій, відео, інфографіки, налаштовування wifi.
Відтоді діяльність книгозбірні селища вкрай урізноманітнилася, адже найбільш ефективним способом зацікавити будь-яку аудиторію бібліотеки є комплексність послуг. Для невеликих населених пунктів, таких як Голоби, вона має бути не лише місцем, де можна прочитати чи позичити книги, а також центром громадського і культурного життя, інноваційного розвитку спільноти. З появою можливості користуватись інтернет-ресурсами Голобська бібліотека вийшла на цей рівень й дієво підтримує заслужений статус інформаційно-просвітницького центру.
Закономірно, що наявність у бібліотеці комп’ютерної кімнати значно активізувала відвідуваність. До послуг, що тут надаються, належать: інформаційне обслуговування користувачів за допомогою веб-ресурсів; сканування зображень та текстів; самостійна робота в мережі; запис на диски і роздрук матеріалів. Такого роду функції цікавлять осіб різного віку – школярів, студентів, молодь, пенсіонерів. Молодше покоління найчастіше приваблює можливість приєднання до соціальних мереж, відшукання потрібної для навчання чи роботи інформації; люди старшого віку інтенсивно використовують змогу комунікувати з рідними, котрі проживають поза межами селища, а то й області чи країни, завдяки Skype-зв’язку. Деякі представники поважного віку освоїли й тонкощі електронної пошти, зокрема Лідія Гарлінська, вчитель-пенсіонер, дописувач газети «Вісті Ковельщини», публікації якої дістаються до редакції саме мережею.
Цінно, що всі охочі можуть отримати консультації у справі поводження з новітніми технологіями, які лише кілька років тому ввійшли у життя сільського обивателя. Невід’ємним елементом функціонування комп’ютерного центру є бесіди з найменшими відвідувачами про те, що інтернет є корисним відкриттям, однак слід розуміти: якщо користуватися тільки ним, то й мислення буде чужим. Аби цього не сталося, треба хоча б час від часу заглядати в книжки, завдяки яким розширюється кругозір, збільшується запас слів, а тому буде легше не лише в навчанні, а й у повсякденності.
Свідченням утвердження бібліотеки в інтернет-просторі стало розроблення власного веб-сайту. Поточна інформація, якою наповнюються створені блоги, дає змогу не лише забезпечити публічну сторону діяльності книгозбірні, а й розгорнути нові напрями, віднайти однодумців, зав’язати контакти.
Подібних прикладів чимало. Так, щороку бібліотека проводить літературні години з нагоди вшанування пам’яті письменниці, педагога, перекладача, акторки Галини Орлівни (Мневської-Возної), котра у повоєнні роки проживала у селищі Голоби й тут же була похована. Про один із таких заходів було розміщено інформацію на сайті, завдяки чому з матеріалом ознайомилася науковець зі США Ольга Бертельсен. Оскільки американка працює над докторською дисертацією про українську інтелігенцію 1920–1930 рр., вона надіслала на електронну пошту бібліотеки листа з пропозицією співпраці, використання у своїх розробках даних блогу та повідомила про намір відвідати могилу Орлівни у ході поїздки в Україну.
За посередництвом сайту дізнався також про діяльність бібліотеки заслужений працівник культури України Володимир Портянко. Будучи черкащанином, земляком Т. Г. Шевченка, він усе своє життя збирає книги Великого українця, досягненням є відшукання «Кобзаря» різних років видання. Прочитавши на одному із блогів дописи «У кожній думі Кобзаря живе могутня Україна» та «Ми тебе не забули, Тарасе!», Володимир Портянко вирішив доповнити Шевченкіану книгозбірні перевиданим унікальним «Кобзарем» 1942 року, якого називає «фронтовиком». Поза тим, на електронну скриньку бібліотеки він надсилає чимало непересічних тематичних матеріалів, які вдалося віднайти впродовж багатьох років пошукової роботи. Завдяки цьому Шевченківські березневі вечори, які щорічно мають місце у Голобах, поповнюються новими відомостями про перипетії життя та творчості натхненника українського духу.
З допомогою інтернет-мережі бібліотека підтримує зв’язок із дочкою Героя Радянського Союзу Чічіко Бенделіані, похованого у Братській могилі на кладовищі селища. У 2008 р. Джульєтта Бенделіані разом із грузинською делегацією перевезла прах батька на Батьківщину, де він був перепохований у столиці Грузії – Тбілісі – на Сабурталінському цвинтарі. Відтоді виник тісний зв’язок громадянки Грузії з волинськими теренами, котра, окрім електронного спілкування, часто надсилає на адресу Голобської бібліотеки листи, наповнені вдячністю за збереження пам’яті про її батька.
Зважаючи на те, що сучасні бібліотеки — це не лише купа книг, а й нові ресурси – електронні, зазнають змін й посадові обов’язки бібліотекарів. Без заперечень, це людина, яка має бути начитаною, але поряд із тим знатися на інформаційних технологіях. До цього спонукає орієнтація на сучасного читача, який цікавиться розвитком своєї особистості (що нині тісно пов’язано з застосуванням мережевих ресурсів) та послугами, які не мають стосунку до книжок. На підставі особистого спілкування з бібліотекарями маю змогу стверджувати: це одні з тих людей, які повинні вміти достатньо багато – бути книголюбами, літераторами, культурологами, програмістами, дизайнерами, психотерапевтами, дипломатами, масовиками-організаторами тощо. Звісно, деякі з поданих означень були актуальними й у попередні десятиліття, частина ж сягає коренями інформаційного буму останніх років. 
Як влучно зауважує заслужений працівник бібліотечної справи селища Валентина Січкар, отримання доступу до інтернет-мережі є вагомим здобутком для бібліотеки. Проте на шляху наближення до європейських стандартів у галузі подібні зрушення становлять собою лише невелику частину кінцевого результату. Згідно з новими підходами до ролі бібліотеки у громадському житті, вона має включати не лише послуги користування літературою, а й укладення електронного каталогу та створення віртуальної довідки для мобільного ознайомлення з пропозиціями книжкового фонду, психологічний відпочинок та належну для спілкування атмосферу (в тому числі, комфорт й естетичний вигляд). В усі часи актуальною залишається проблема з постачанням нової літератури, адже без надходжень бібліотека перетворюється в архів. Особлива необхідність вбачається у дитячій україномовній книжці, а також програмній літературі для забезпечення навчального процесу у школі.
Отож, без перебільшення, Голобська селищна бібліотека посідає почесне місце освітнього, інформаційного і, врешті, соціально значимого осередку. Бібліотеці немає альтернативи: жоден інший заклад культури не виконує подібних функцій, як публічна бібліотека. Вона сприяє розвитку загальної культури користувачів, долучає їх до найважливіших національних та світових досягнень, впроваджує норми, традиції у їхню свідомість, життя, побут.
Переконана, що реальне майбутнє – у тих бібліотеках, які синтезують традиційну культуру спілкування з книгою та нові інформаційні технології. Голобську селищну бібліотеку можна сміливо віднести до таких.
Альона Гарбарук,
кандидат історичних наук,
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Роздуми над книгою: Ірина Вільде "Сестри Річинські"

  У нас, в бібліотеці, люблять читати сучасну українську прозу і поезію. Але є книги, над якими час не владен.  До них відноситься роман української письменниці Ірини Вільде "Сестри Річинські"
    Літературна довідка:Ірина Вільде - псевдонім Дарини Дмитрівни Полотнюк-Макогон (Полотнюк - за чоловіком, Макогон - за батьком). Вона народилася 5 травня 1907 року у м. Чернівці в родині письменника Дмитра Макогона, який походив з давнього шляхетського роду, що відзначився у Хотинській війні 1621 р. У Чернівцях здобула початкову освіту. У зв’язку із конфліктами батька з румунською владою, 1923-го року разом з усією родиною, нелегально перейшовши польсько-румунський кордон, Вільде оселилася у Станиславові (тепер - Івано-Франківськ). Тут вона завершила середню освіту, познайомилася з майбутнім чоловіком Євгеном Володимиром Полотнюком, працювала у приватній українській гімназії. Від 1928 року навчалася у Львівському університеті Яна Казимира на славістиці, була однокурсницею Богдана Ігоря Антонича, з яким пізніше підтримувала творчі контакти. На 4-му курсі змушена була перервати навчання, за одними джерелами - через матеріальні труднощі, за іншими - через підозру у причетності до Української військової організації (УВО). У 1933 р., коли її однокурсники завершили університетські студії, Ірина Вільде вчителює, а відтак розпочинає свою журналістську діяльність: переїжджає до Коломиї, де працює у часописі “Жіноча доля”, що був напів актуально-суспільним, напів літературним виданням. Тут письменниця й журналістка живе і працює до 1939 року. Дистанційно вона є активною у львівському літературному просторі - саме тут виходять її книжки. За збірку новел “Химерне серце” і повість “Метелики на шпильках”, що вийшли у 1935 р., Ірина Вільде стала лауреатом другої нагороди премії Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка - найпрестижнішої літературної нагороди в українській Галичині.
Від 1944 року і аж до смерті Ірина Вільде - у Львові. Працювала кореспонденткою газети “Правда України” (1945-1949), обиралася депутаткою  Верховної ради УРСР, до обласної і міської рад м. Львова. Була нагороджена двома радянськими орденами (1947, 1957). У 1965 році отримала Шевченківському премію за роман “Сестри Річинські”. Довгий час була головою Львівської організації Спілки письменників УРСР. У Львові письменниця жила на теперішній вулиці Максима Кривоноса (буд. 33, кв. 7). Померла 30 жовтня 1982 року. Похована на Личаківському цвинтарі.
  
   Валентина Володимирівна Бережна написала про свої враження від прочитаної книги.
       - Цей твір відрізняється від інших творів  тим, що він є грандіозним за своїми розмірами, це більше ніж 1500 сторінок. Але не це є головним, що він великий за обсягом, він цікавий, колоритний, з глибоким змістом, з гарно вимальованими людськими характерами.
  Роман "Сестри Річинські" захоплює відразу,  з перших сторінок. Ірина Вільде знайшла такі слова, що читаєш з особливою увагою і з трепетом в душі.
  Дуже багата мовна структура твору, вжито багато афоризмів з народної мудрості. 
Події в романі відбуваються в Галичині у 30-ті роки,  період, коли західноукраїнські землі знаходились під Польщею. І.Вільде у своєму творі змальовує історію родини священника, долю його дочок, які різними шляхами шукають своє місце у житті. Вона показала нам бездіяльних, пасивних, затурканих, обмежених, наївних, зовсім ізольованих від справжнього життя п'ятьох  дівчат і їх маму. 
   Твір починається з того, що Олена на весіллі знайомиться із священником місцевої парафії Аркадієм Річинським. А мріяла пов'язати свою долю зовсім з іншим хлопцем.  Але склалося так, як склалося.  Вона все своє життя живе романтичними спогадами своєї юності. В Олениній уяві все ще стоїть оселя лісничих Ладиків, де вона виросла, її спогади про дитинство, виразна постать Ореста Білинського, якого важко забути. Хоча пізніше виявиться все це не дійсним, але ці спогади зігрівають Олену і нас зачаровують також. 
   В сім'ї Річинських народжуються і підростають п'ять дочок. Катерина, найстарша дочка, була найменш вродливою. Зате швидко орієнтувалася в будь-якій ситуації і була на видному місці серед своїх близьких. Мала проникливий розум.
    Свою другу дочку Річинські назвали Софією. Вона була дуже неспокійною. Третьою дочкою була Ольга. Четверта - Неля, дуже гарненька і не по дитячому розсудлива.
    Олена гаряче молила Бога, щоб нарешті послав їм хлопчика, але родилась п'ята дочка, Слава. Була дуже рухливою, більше товаришувала з хлопцями, ніж з дівчатами. 
    Батько Аркадій дуже любив своїх гарненьких, немов лялечки,  дочок, ставився з однаковою батьківською ласкою, хотів для них щасливої долі.
    Але не судилося йому діждати тієї щасливої миті, щоб побачити, як склалося життя його дочок. 
    Минають роки, а в тихому будинку на вулиці Куліша, де проживали Річинські, нічого не міняється. Сидять молоді дівчата в батьківськім домі, в родинній атмосфері, сидять тихо, несміливо, чогось ждуть - самі не знають чого, а навколо світ - великий,  чужий, безжальний.
    Удари сиплються на всіх сестер Річинських і безвихідь руйнує їхнє життя, і кінчається для них душевною раною.
    Катерина, за правом найстаршої дочки, попала в світ хижаків, бо й сама хижачка. Вийшла заміж за лікаря і пожирають одне одного, ладу в сім'ї немає.
    Неля кинулась було в монастир, але він відлякав її своєю облудністю. Тоді вона пробує сили своєї душі скерувати на вигадане кохання до арештованого Маркіяна Івашкова. 
   Слава переживає від невдалого кохання до Севера. Її кохання вбите грішми, чорним світом, у якому вони живуть. Вона наймолодша, можливо і найсміливіша, вирішує шукати якийсь вихід і знайти порятунок для себе і своїх сестер та своєї матері. Вона не знає, де його знайти, знає тільки, що під лежачий камінь вода не тече,  що,  сидячи, не діждешся нічого.
    Мати Олена - тиха, безвільна, безхарактерна жінка, лише тепер нарешті починає розуміти, що вона ще не жила, а спала всі ці роки, а тепер прокидається від свого сну,  але вже пізно!
   Ірина Вільде написала такі мудрі слова: "Як злісно з боку природи, що посилає вона здоровий розум людині лише тоді,  коли вже бракує нагоди робити вжиток з нього." 
    Так могла написати  лише людина, яка багато бачила в житті, мала хорошу пам'ять, добре серце і гострий розум.
    Велике задоволення одержала я , читаючи роман "Сестри Річинські".
    Раджу почитати, є над чим замислитись!
 

Новини із життя селища.

Для чого приїжджали білоруси?

Для чого приїжджали білоруси?
Разом із керівниками об’єднаних громад із Ковельщини вони зможуть залучити європейські гроші.
 метою обговорення питань щодо подальшої активізації співпраці в рамках підписаних міжнародних угод між Ковельською райдержадміністрацією та Кобринським райвиконкомом Брестської області Республіки Білорусь, а також виконання партнерських угод між сільськими радами Ковельщини, розвитку прикордонного співробітництва на теренах Ковельщини перебувала делегація з Республіки Білорусь.
Делегацію з Кобринського району представляли голова Батчинського сільського виконавчого комітету Світлана Гончала, голова Городецького сільського виконавчого комітету Дмитро Міроненко, голова Буховецького сільського виконавчого комітету Сергій Лаврисюк, ‒ повідомляють у прес-службі Ковельської РДА.
Під час візиту представники з Кобринського та Ковельського районів взяли участь в навчальному семінарі, який пройшов на базі Волинської агенції із залучення іноземних інвестицій щодо написання міжнародних проектів в рамках Європейської програми територіального співробітництва країн східного партнерства Україна-Білорусь.
У написанні цих проектів взяли участь Голобський селищний голова Сергій Гарбарук, Люблинецький селищний голова Наталія Сіховська, Велицький сільський голова Віктор Ковальчук. На сьогодні у них є підписані договори про співпрацю між Голобською об’єднаною територіальною громадою та Буховецьким сільським виконавчим комітетом, Велицькою об’єднаною територіальною громадою та Городецьким сільським виконавчим комітетом, Люблинецькою селищною радою та Батчинським сільським виконавчим комітетом.
Депутат районної ради Андрій Мигуля учасникам семінару надав презентаційну інформацію про інвестиційні можливості Ковельського району.
Також до присутніх звернувся координатор проекту ЄС, в.о. ректора Університету ВІЕМ Василь Байцим. З його слів, в рамках програми Східного партнерства ЄС із 20-го січня по 19 квітня 2016 року триває відбір  проектних заявок на першу із чотирьох програм територіального транскордонного співробітництва «Україна-Білорусь».

Новини із життя селища.

Як заробити на… смітті?

Як заробити на… смітті?
Або навіщо громаді Статут.
І під час нещодавньої зустрічі у Голобській громаді Ковельського р-ну, де вкотре обговорювали підготовку Статуту, керівник Ресурсного центру розвитку локальної демократії Ірина Гайдучик наголосила: в активній громаді органи самоорганізації населення – як ковток повітря.
А тоді навела простий приклад: є проблема зі створенням стихійних сміттєзвалищ (важче сказати, у якому місті, селищі чи селі такої нема). І що у нас зазвичай відбувається: люди звинувачують у всьому голову, самі не знаючи, що вони можуть не тільки контролювати процес, а й заробляти на цьому.
Пропозицію голови про вивіз сміття теж не завжди і далеко не всі підтримують, бо ж треба додатково платити кілька гривень. Та й не всі те сміття вивозять у ліс чи до річки, а платити, виходить, треба всім (такий «залізний» аргумент зазвичай називають люди). Можна штрафувати. Але як? Треба ж знати кого
і для цього теж потрібні законні підстави.


– Для цього можна створити окрему одиницю – ОСН. І ті люди, які самоорганізуються, стежитимуть за порушниками, їздитимуть тими місцями, де стихійно викидають сміття, і штрафуватимуть. Селищна рада зможе делегувати такі повноваження ОСНу, а вони, відповідно, таким чином отримані кошти зможуть витрачати на розвиток свого села. І якраз у Статуті громади варто прописати відповідні положення щодо ОСНів, аби вони мали можливість законно працювати. Бо ж старосту, наприклад, не наділиш такими повноваженнями, – каже Ірина Гайдучик.
Експерт також розповіла про різні форми і способи самоорганізації населення – як досі чи не єдиного правового механізму, котрий дійсно є дієвим. Адже ОСН входитиме у систему місцевого самоврядування і матиме відповідні повноваження.
У Голобській громаді такі обговорення пройшли досить активно. Було три зустрічі – у селах Новий Мосир, Майдан, Поповичі. Прийшли освітяни, медики і, що головне, звичайні люди, котрі хочуть змінити ситуацію у громаді на краще.


Голобський селищний голова Сергій Гарбарук теж переконував людей долучатися і саморганізовуватися. Він добре розуміє: самому з усіма проблемами в укрупненій громаді не впоратися, тож активність людей – просто необхідна.
Подібні зустрічі відбувалися і відбуватимуться й у інших містах, селищах та ОТГ, котрі також готові створити Статут. А вже зовсім скоро Статут Голобської громади буде оприлюднено для обговорення.


  

 Світлана ДУМСЬКА.
До слова. Відповідний проект реалізовує Волинський ресурсний центр розвитку місцевої демократії (підтримується Міжнародним фондом «Відродження»). І Голобська громада – одна із чималої кількості, де експерти намагалися створити справді дієвий документ. Ресурсний центр, звісно, спрямовує зусилля й на інші міста й селища області. Але, на жаль, поки важливість такої справи далеко не всім зрозуміла.

Новини із життя селища.

Щоб першими встрибнути в інвестиційний вагон.
Щоб першими встрибнути в інвестиційний вагон
strategy
    Саме у Голобській громаді Ковельського р-ну ОМГО «Волинський інститут права» спільно з ВОГО «Асоціація регіонального розвитку» взялися писати Стратегію сталого розвитку на найближче десятиліття та складати план економічного розвитку на 2017 р. Все це – в рамках проекту «Спільними зусиллями плануємо майбутнє громади».
І вже, йдеться на сайті Асоціації регіонального розвитку,  провели першу робочу зустріч, під час якої пояснили активу Голобської громади, навіщо взагалі Стратегія та як від неї отримати практичну користь.
    Інвестиційні двері відчинилися для Волині значно ширше. Останнім часом це добре відчутно. Особливо – в об’єднаних громадах. Правда, тут головне – першим встрибнути у вагон. Або хоча б не останнім.
Голобський селищний голова Сергій Гарбарук одразу наголосив: вітає такі починання, з його боку – тільки сприяння. А ще познайомив присутніх із новим надважливим фахівцем у штаті – менеджером із проектів їхньої громади Юлією Франчук.
   – Звісно, багато хто у громаді скаже, що нам би краще поремонтувати дороги, замінити вікна на енергозберігаючі, зробити ремонт чи утеплення садочка… Але в таку утопію вірити марно. Ніхто не прийде й нічого у вас просто так робити не стане, – каже керівник проекту, виконавчий директор ОМГО «Волинський інститут права» Ірина Гайдучик. – Тому спочатку ми спільно, наголошую – спільно з усім активом та представниками бізнесу вашої громади – напрацюємо Стратегію, і вона, дуже сподіваємося, буде у вас дієвою.
Все це потрібно, бо для інвестора, навіть польського, котрий до нас найближче, дуже важливо, чи бачить громада конкретну ціль, з котрою у неї вкладають гроші, наголошував президент Асоціації регіонального розвитку, експерт Офісу реформ Анатолій Пархом’юк. А тоді наголосив:
   – Коштів завжди мало. Тим більше – у нас. Тому їх треба залучати. Запитаєте про конкретний спосіб. От, наприклад, зовсім скоро запрацює програма «Польща-Білорусь-Україна». Брати участь, в принципі, зможуть усі. Але європейці, котрі у питаннях аналізу та детальних прорахунків із усіма можливими й неможливими факторами, пішли далеко вперед. І вони якраз захочуть бачити Стратегію розвитку, – каже Анатолій Іванович, котрий, до слова, спільно з поляками вже втілює у Голобській громаді проект, що стосується партиципаційної демократії й базується на досвіді успішної Швейцарії.
     Експерт Асоціації регіонального розвитку Олег Герасимчук не став приховувати: найпоширеніша проблема українців, закладена у свідомості, що хтось має керувати зверху. Бо ж нам довго говорили, де, скажімо, який завод будувати, хто там має працювати. Й лише іноді громада повставала. Тепер же такі рішення людям доведеться приймати самостійно. А це доволі непросто. Гарно розроблена Стратегія, де все чітко прописано, дасть можливість уникнути багатьох помилок, а ще – посилить відповідальність громади. Бо ж не тільки голові відповідати за прорахунки та користуватися плодами успіху.
Експерт Асоціації регіонального розвитку Світлана Думська наголосила, що також у жодному випадку не варто бути надто скромними й активно пропагувати власний бренд. У цьому також обіцяли допомогти.
Фото Обирая Свідомо.

Фото Обирая Свідомо.