пʼятниця, 28 жовтня 2016 р.

Роздуми над книгою.

     Продовжую друкувати відгуки на прочитані книги, які написана наша шановна Валентина Іванівна Остапчук.
   Книга написана російською мовою. Отже українською "Ні за які скарби". А сюжет про Польщу.Цікаво було заглянути в іншу країну хоч одним оком. Заглянула... І що? Прикро, але й там є любителі оковитої. І через неї страждають сім'ї. Але це проблеми скрізь. Та якби цю книгу прочитали ті, що п'ють, то, може, хоч дехто задумався б. Бо тут донька від імені скривджених виносить батькові вирок своєї неприязні до нього: "Ти зіпсував  нам життя. Нам соромно за тебе. Ти нічому мене в житті не навчив, крім того, що на мужчин не можна надіятись. Якби від мене залежало, тебе давно тут уже не було б". Ось такий висновок: краще без батька, як з таким. І як приємно, що батько таки схаменувся, хоч і пізно, після смерті дружини, на жаль.
    Дочка його Єва досягла в житті багато своїм розумом. Здобувши вищу освіту, вона любила науку і поступила в аспірантуру. Попереду її чекала багатообіцяюча кар'єра. Але доля була до неї не ласкава і зруйнувала всі надії. На її плечі лягли турботи про батька, сестер і хворого брата. Все покинула і вернулась в село.
     З часом Єва зустріла свого рятівника і коханого. Але, його, хоч і був доброю людиною, затягла мафія в свої тенета. Незаконним грабіжницьким  шляхом  вони відбирали в людей квартири. Алекс зрозумів це, проте не так легко вирватись від бандитів. Він мало не поплатився своєю коханою.  Раніше,  до Єви,  мав жінок, але то було захоплення і потреба в них. Коли ж узнав справжнє кохання, кинув на карту все ради неї.  Бо вона була особлива. Проста, скромна, розумна, не вибаглива. Одяг для неї існував, щоб зимою було тепло, літом   - не жарко, а весь рік зручно. Коли якось нагадала йому, що не пара для такого багача, Алекс сказав: "Ні за які скарби в світі я не хотів би, щоб ти була іншою". Бо любов не продається. А цінувати людину треба за її внутрішній світ, а не за багатство і зовнішній вигляд. 
  Єва була мужньою і вступила в нерівну боротьбу з мафією. Її підтримують односельчани і рідні.
     Автори обіцяють продовження роману.
 

вівторок, 25 жовтня 2016 р.

Роздуми над книгою.


 В.І.Остапчук написала відгуки на ряд прочитаних книг. Пропонуємо їх вашій увазі:
   Цей автор книги відомий нам по роману "Знахар", який екранізували. 
   Дія відбувається в Польщі, на початку  xx  ст. Сирота живе в будинку тітки і всім їй зобов'язана і тому без кохання виходить заміж за її сина графа Роджера. Привик жити за рахунок багатої матері, нічого сам не добився, займався марнотратством. Тому Кейт щасливою з ним не була, а навпаки, нещасною.
   Закоханий в неї і прикажчик цього маєтку, але він був бідний, тому навіть не мав права комусь своїм почуттям похвалитись, а тим більше Кейт. 
   Та виручила сімейна таємниця, в якій задіяні обидва молодики. Коли життя поставило їх на свої місця (поміняло місцями), любовний трикутник розв'зався на користь взаємно закоханих.
  Книга "Три серця"дуже цікава, не менш захоплююча за роман "Знахар". Читається досить легко. Читач ще раз переконається, що любов сильніша над усе. Бо це всеодно, як пожежа: поки не вигорить - не погасне.
  То ж і тут вона перемагає!


   Лукьяненко Л.  Все для тебя: сборник.- Харьков: Книжний клуб "Клуб Семейного Досуга", 2008. - 336 с.
   Усі головні герої книжки - жінки. Але в центрі, звичайно, чоловіки.
    Історії, розказані в цій книзі, приречені на успіх, як усі історії про Попелюшку і про кохання.
     Рита зустрічає нарешті свого єдиного, але до цього світлого дня встигає вчинити ківш лиха.  А винен в усьому її чоловік, який не зумів зрозуміти дружину і зберегти сім'ю. Перше її кохання - одне розчарування. Щастя приходить із запізненням, але воно компенсує всі страждання.
   Наташа, молода вчителька, закохується у власного учня, але не може протистояти агресії оточуючих... Та більше всього страждає учень і мститься вчительці. І вона залишає школу та міняє професію.
    Марина живе життям, якому позаздрили б героїні мексиканських серіалів. Після розлучення з чоловіком вона вже не вірила в одруження вдруге. Та кохання спалахнуло зненацька, і вона здалась. На перешкоді їм став батько коханого, який колись зрадив її матір. Любов до матусі перемогла, бо боялась нанести їй душевну рану. І вона залишає найкращу людину на світі. Тішиться лише тим, що під серцем носить його дитину,.. плід їхнього кохання.
     Світлана, яку так і не зрозумів її Тиран, через багато років все ж змушує його глибоко страждати, бо він нарешті зрозумів, що по-справжньому кохав її. І в тому, що вони не разом, винен тільки він.
   Отже, хто не кохав, той не жив по-справжньому і не був щасливий.

   Талан С. Надежда: роман.- Харьков: Книжний клуб "Клуб Семейного Досуга", 2006.- 304 с.
   Автор - одна із численних українських письменників. Герої її романів - сильні духом особистості. У найскладніших життєвих обставинах не втрачають власної гідності..
    Між матір'ю і донькою - свята любов і взаємодопомога. А як же інакше, так і повинно бути. Це відчувається протягом усієї книги, від початку і до кінця. Вона й присвячується матерям - живим і мертвим.
    "Надія вмирає останньою", - ми часто чуємо, коли комусь дуже тяжко. У долі героїв вона й зіграла велику роль. Інакше - безвихідь. На те ми і люди, щоб надіятись на краще. Із неї (надії ) ми черпаєм життєві сили, щоб йти вперед, до нових вершин. 
    У матері щастя пройшло мимо. Було кохання велике в неї. Але руйнувати його сім'ю не посміла. А він уже не міг із дружиною жити і заїхав край світа. Сім'ї не відмовив у допомозі. Вони з ним мали тісний зв'язок. Кохана ж, аби для доньки (від коханого чоловіка) був батько, щоб турбувався про неї, вийшла заміж. Чоловік не тільки не любив їх обох, а ще й знущався над ними. Зрештою, вони втекли від нього і зажили по-людському.
   Доньці щастя привалило по самі вінця. Кохання було взаємне. Та прийшлося обом зазнати великих випробувань. Йшлося навіть до трагедії. Але все закінчилось добре.
    Ніщо, здається, тепер не стане на перешкоді. Так ні ж: виникла велика проблема під питанням - хто є хто? Закохані в розпачі, обоє їдуть за рятунком на край світа до батька, який і допомагає.

   Дія відбувається в Англії. Але тема актуальна і типова. Бо такі перипетії властиві скрізь, де є справжнє кохання. Завжди хтось чи щось стає на перешкоді. Пригадуєте "Ромео і Джульєту" В.Шекспіра? Сім'ї ворогували і через це загинули двоє закоханих.
   Подібне і тут, в цій книзі. Ще дітьми побились і затаїли в душі помсту, яка мало не привела, на щастя,  до трагедії.
   Йде боротьба за велике почуття не на життя, а на смерть.
   Закохані народжені одне для одного, це всі бачать, але один проти маси, яка випробовує жениха, - це жорстоко. Іноді головний герой відступає в такій нерівній боротьбі. Але кохання сильніше і воно перемагає. Бо тут роль грає не багатство, а серце. І герої готові віддати одне за одного життя.
   Їхня любов взаємна, вона помагає навіть примирити всі ворогуючі сторони.
   Книга вчить боротись за своє щастя і перемагати. Людина, яка не звідала  цього сильного почуття хоч на мить,ю не жила по-справжньому.
   Бажаю всім такого кохання, як у цій книзі.

Новини із життя селища.

Видавництво «Комора» на цьогорічному Форумі видавців представилo книгу, котра дає можливість по-новому побачити одну з найяскравіших постатей української культури межі XIX-XX століть. З ким товаришувала Лариса Косач, ким захоплювалася і з кого кпила, що читала, де бувала, чим журилася і про що мріяла, як народжувалися задуми її творів…
14358746_1137264239642928_1092633316484543401_n
Мабуть, я не перша зауважу, що українська книжкова галузь за останній рік суттєво зросла, як у кількісному, так і в якісному вимірі. Стосується це не лише нових видань і перевидань класиків, але і чогось дійсно нового з літературознавчої точки зору. Справжньою зіркою цьогорічного Форуму видавців у Львові стала книга видавництва «Комора», в якій зібрані листи Лесі Українки в період з 1876 до 1897 року. Ба більше, це не просто листи великої поетеси (які, між іншим, не перевидавались 40 років), це листування, яке за часів радянської влади приховувалось та вилучалось. Новинку на Форумі представили Віра Агеєва, Валентина Прокіп (Савчук) та Оксана Забужко. Саме з останньої і почалася історія цього видання.
«Мені на одній книжковій виставці у Польщі стало так страшенно соромно перед колегами, що ми досі не знайшли, не зібрали і не впорядкували величезний масив життя одного з символів нашої літератури, – зізнається Оксана Стефанівна. – Тож, коли я повернулась додому, запропонувала видавництву «Комора» надрукувати листування Лесі Українки. Тоді ж зустрілася з Вірою Агеєвою та спиталася у неї, чи не займався хтось з науковців та літературознавців саме цією темою. Мабуть, на цьому і завершилась моя роль, так би мовити, ідейного натхненника».
Водночас Оксана Забужко зазначає, що великий масив листування Лесі Українки просто зник, взагалі не друкувався у радянських виданнях, бо це були листи з тодішньою елітою УНР, власне, з тими, про кого аж до незалежності не можна було згадувати. Наприклад, близько 70 листів до Сергія Єфремова пролежали у відділі спеціального зберігання, а листування з Михайлом Кривинюком було вивезене за кордон (дещо знаходилось у Слов’янській бібліотеці у Празі).
14264887_1137263619642990_1311303740158825037_n
Саме Віра Агеєва і знайшла ту людину, котра свого часу написала дисертацію, пов’язану з Ларисою Петрівною Косач-Квіткою. Нею виявилась Валентина Прокіп (Савчук), випускниця (яка іронія долі!) Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Тож коли Валентині запропонували видати книгу з листуваннями поетеси, літераторка угледіла в цьому щось більше за звичайну випадковість.
«У цій книзі Леся Українка не постає як поетичний титан, ми бачимо звичайну людину, з проблемами, непорозуміннями, негараздами, недоліками. Читаючи це видання, ми спостерігаємо за розвитком і зростанням молодої, активної, надзвичайно освіченої української інтелектуалки, можемо простежити, з ким вона упродовж років листувалася, ким захоплювалась, у кому розчаровувалась та кого відверто зневажала. Ця книга зовсім не для істориків чи дослідників біографій, вона для широкого кола читачів, бо в епістолярному жанрі Лариса Петрівна була надзвичайна. Ці листи можна читати як романи», – розповіла Валентина Прокіп (Савчук).
Окремо слід зазначити, що упорядниця працювала над цією темою цілих одинадцять років (від ідеї дисертації до виходу книги), зберігаючи у книзі всі морфологічні та пунктуаційні особливості письма, подаючи примітки про згаданих осіб, дуже ретельно зазначаючи дати та географію того чи іншого листа. Тому цілком можливо, що нове видання варто розглядати як портрет Лесі Українки, написаний письменницею власноруч.
%d0%b1%d0%b5%d0%b7%d1%8b%d0%bc%d1%8f%d0%bd%d0%bd%d1%8b%d0%b9
Фото – Maryana Khemij

четвер, 20 жовтня 2016 р.

Новини із життя селища: У Голобах обговорюватимуть стратегічні цілі розвитку громади на 2016-2026 роки


     У п’ятницю, 21 жовтня 2016р., о 9-й год,  у смт. Голоби (приміщення НВК школи -гімназії, а саме в актовому залі ) відбудеться «круглий стіл» обговорення стратегічних та операційних цілей розвитку громади на 2016-2026 р.р.
Мета круглого столу: обговорення результатів SWOT аналізу, обговорення основних стратегічних та оперативних цілей, що відображаються у Стратегії розвиту Голобської об’єднаної територіальної громади на 2016-2026 р.р.
Організатори – Обласна молодіжна громадська організація «Волинський Інститут Права» та ВОГО «Асоціація регіонального розвитку».
Запрошені учасники: депутати селищної ради, представники виконавчого комітету, активісти, члени робочої групи, котрі працюють над розробкою проекту Стратегії розвитку населеного Голобської територіальної громади, старости. Варто зазначити: робота над підготовкою Стратегії сталого розвитку Голобської громади розпочалася у березні цього року. Фахівці вже провели численні зустрічі з представниками влади та мешканцями ОТГ. Крім того, проведено анкетування, що охопило широке коло місцевого населення, фокус-групові дослідження та стратегічні сесії із членами робочої групи, що працюють над проектом стратегічного документу. Захід відбуватиметься в рамках реалізації проекту «Спільними зусиллями плануємо майбутнє громади», що підтриманий Програмною ініціативою «Демократична практика» Міжнародного фонду «Відродження». Контактна особа: Ірина Гайдучик, 095-64-54-655, iryna.haidychuk@gmail.com
Представників засобів масової інформації та усіх небайдужих громадян, котрі готові висловити власні ідеї та бачення, запрошуємо до роботи та участі у «круглому столі»!