Видавництво
«Комора» на цьогорічному Форумі видавців представилo книгу, котра дає
можливість по-новому побачити одну з найяскравіших постатей української
культури межі XIX-XX століть. З ким товаришувала Лариса Косач, ким
захоплювалася і з кого кпила, що читала, де бувала, чим журилася і про
що мріяла, як народжувалися задуми її творів…
Мабуть, я не перша зауважу, що
українська книжкова галузь за останній рік суттєво зросла, як у
кількісному, так і в якісному вимірі. Стосується це не лише нових видань
і перевидань класиків, але і чогось дійсно нового з літературознавчої
точки зору. Справжньою зіркою цьогорічного Форуму видавців у Львові
стала книга видавництва «Комора», в якій зібрані листи Лесі Українки в
період з 1876 до 1897 року. Ба більше, це не просто листи великої
поетеси (які, між іншим, не перевидавались 40 років), це листування, яке
за часів радянської влади приховувалось та вилучалось. Новинку на
Форумі представили Віра Агеєва, Валентина Прокіп (Савчук) та Оксана
Забужко. Саме з останньої і почалася історія цього видання.
«Мені на одній книжковій виставці у
Польщі стало так страшенно соромно перед колегами, що ми досі не
знайшли, не зібрали і не впорядкували величезний масив життя одного з
символів нашої літератури, – зізнається Оксана Стефанівна. – Тож, коли я
повернулась додому, запропонувала видавництву «Комора» надрукувати
листування Лесі Українки. Тоді ж зустрілася з Вірою Агеєвою та спиталася
у неї, чи не займався хтось з науковців та літературознавців саме цією
темою. Мабуть, на цьому і завершилась моя роль, так би мовити, ідейного
натхненника».
Водночас Оксана Забужко зазначає, що
великий масив листування Лесі Українки просто зник, взагалі не
друкувався у радянських виданнях, бо це були листи з тодішньою елітою
УНР, власне, з тими, про кого аж до незалежності не можна було
згадувати. Наприклад, близько 70 листів до Сергія Єфремова пролежали у
відділі спеціального зберігання, а листування з Михайлом Кривинюком було
вивезене за кордон (дещо знаходилось у Слов’янській бібліотеці у
Празі).
Саме Віра Агеєва і знайшла ту людину,
котра свого часу написала дисертацію, пов’язану з Ларисою Петрівною
Косач-Квіткою. Нею виявилась Валентина Прокіп (Савчук), випускниця (яка
іронія долі!) Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Тож
коли Валентині запропонували видати книгу з листуваннями поетеси,
літераторка угледіла в цьому щось більше за звичайну випадковість.
«У цій книзі Леся Українка не постає як поетичний титан, ми бачимо
звичайну людину, з проблемами, непорозуміннями, негараздами, недоліками.
Читаючи це видання, ми спостерігаємо за розвитком і зростанням молодої,
активної, надзвичайно освіченої української інтелектуалки, можемо
простежити, з ким вона упродовж років листувалася, ким захоплювалась, у
кому розчаровувалась та кого відверто зневажала. Ця книга зовсім не для
істориків чи дослідників біографій, вона для широкого кола читачів, бо в
епістолярному жанрі Лариса Петрівна була надзвичайна. Ці листи можна
читати як романи», – розповіла Валентина Прокіп (Савчук).
Окремо слід зазначити, що упорядниця
працювала над цією темою цілих одинадцять років (від ідеї дисертації до
виходу книги), зберігаючи у книзі всі морфологічні та пунктуаційні
особливості письма, подаючи примітки про згаданих осіб, дуже ретельно
зазначаючи дати та географію того чи іншого листа. Тому цілком можливо,
що нове видання варто розглядати як портрет Лесі Українки, написаний
письменницею власноруч.
Автор – Юлія Разінкова
Фото – Maryana Khemij
Немає коментарів:
Дописати коментар