понеділок, 27 лютого 2017 р.

Герої серед нас.





 24 лютого в Голобському будинку мистецтв  урочисто відкрилась обласна  пересувна фотовиставка «Герої серед нас», присвячена нашим землякам. Автор фотопортретівзаслужений журналіст  України Валерій Мельник і воїни на портретах є вихідцями з різних районів Волині.
Я дивлюсь на світлини бійців,
Щирі посмішки, втомлені очі,
Сиві скроні та безліч рубців
А мій розум сприйняти не хоче:
Це не сон, не синдром маячні,
Ця війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
 Поруч з роботами Валерія Мельника розмістили світлини місцевих героїв, які проживають в нашій обєднаній громаді.



    Провела захід завідуюча Голобською селищною бібліотекою Валентина Мельничук. Перед присутніми виступили голова обєднаної громади Сергій Гарбарук, настоятель Свято-Георгіївського храму отець Ніфонт.  На відкриття фотовиставки був запрошений з Луцька Андрій Серганчук, активний учасник Революції Гідності у Києві, а згодом  у складі 81-шої бригади він  захищав Донецький аеропорт. В минулому році був нагороджений президентом орденомЗа мужність ІІІ ступеня. Не можна було без сліз слухати його розповідь. Після всього пережитого -  не озлобився, не поливав брудом всіх і все. Розповідав щиро, від душі. А що душа у нього світла, ясна – видно відразу. Можна тільки подякувати матері, яка свого єдиного сина виростила таким чуйним до чужого болю. Сильний духом,  надійний, упевнений,  мужній – справжній мужчина.  І відразу появляється надія – якщо країну захищають такі люди, все у нас буде добре!
   Віра і молитва , любов рідних допомагали вижити у пеклі боїв. І як написала у своєму вірші наша односельчанка , медсестра з Голобської лікарні Антоніна Крочук  (уривок з цього вірша цей був зачитаний на відкритті фотовиставки):
Коли ж скінчиться чорна ця безодня?
Замість того, щоб врожаї збирати,
Чоловіки йдуть волю захищати.
Чому у України така доля?
Чому так тяжко їй дається воля?
Нас сотні літ і гноблять і вбивають.
А ми з руїн встаєм і розквітаєм.
Не вбити України нам ніколи!
Не відібрати в українця волі.
Нехай нас поливають ваші гради,
Та наш народ іде на барикади.
Боровся і боротись буде!
Ми нація така, такі ми люди!
Нікому в кабалу нас не загнати.
Бо з нами Бог і Україна Мати!

пʼятниця, 17 лютого 2017 р.

Роздуми над книгою: Лемко І. Львів - місто кохання.

  
    І знову у нас в гостях наша найкраща читачка , розумна і красива жінка Валентина Володимирівна Бережна. Вона написала відгук на книгу  "Львів - місто кохання"
   Лемко Ілько  Львів - місто кохання. - Львів: Апріорі, 2013. - 240 с.

-  Це книга про цікаві історії, які відбувалися в м. Львові. Львів, крім того. що це неймовірної краси місто, це ще й місто неймовірної краси історій кохання, історій справжніх, не легенд, сповнені силою романтизму і драматизму. Справжні львівські історії набагато цікавіші від будь - яких видуманих легенд. Читаючи ці історії вимальовується картина Львова,  як неповторного міста кохання.
   Події цієї історії відбуваються в 1594 році. А описав її історик і бургомістр Львова Бартоломей Зіморович більше аніж півстоліття після того, як вона сталася.
   Молодий. гарний і багатий італійський купець Паоло Мікеліні вперше приїхав до Львова, хотів своїми очима побачити світ, бо це були часи, коли люди прагнули подорожей, знали кілька іноземних мов,  читали багато книжок. Хлопцеві чомусь запала в душу наша загадкова країна. І він, сповнений райдужних надій і мрій, нестримного бажання пізнати загадковий край, знайомство з цікавими людьми, їх звичаями, несло його ніби на крилах до мети своєї подорожі - міста Лева.
    Як кожна молода людина він мріяв про кохання. Це те, що усі ми переживаємо в юності. Це той стан душі,  коли без жодної на те причини. хочеться співати, скакати аж до неба, душити в обіймах того,  хто трапиться тобі на шляху. 
   В цю мить ти відчуваєш щастя, але найбільше щастя чекає на тебе попереду. Можливо воно прийде ще не скоро, але радісне саме очікування. Ці почуття рано чи пізно настануть. В цьому Паоло був абсолютно упевнений.
    У хлопця розбігалися очі від львівських красунь, особливо йому подобалися білявки. Він ледве встигав переводити погляд з однієї красуні на іншу. 
    І ось він побачив скромно вбрану, невелику на зріст дівчину з розкішним світлим волоссям, яка набирала воду. Вона також встигла звернути увагу на молодого італійця.  Це була Пелагія.
   В одну мить хлопець і дівчина усвідомили, що з ними сталося щось важливе, щось змінилося в їхньому житті. З молодими людьми сталася банальна пригода,  яка може лише статися  з чоловіком і жінкою - вони закохалися.
   Мікеліні був запрошений до оселі, де і відбулося знайомство з батьками дівчини. Пелагія і Паоло жодним чином не виказували своїх почуттів,  лише в душі раділи з того, що випадок нарешті звів їх.
   Молодий італієць дуже сподобався батькам дівчини. Вони завжди мріяли про такого нареченого для своєї доньки. Всі відразу ж побачили зародження серйозного кохання.
   Пелагія була дуже цікавою співрозмовницею, начитаною і грамотною. Вона розповідала Паоло безліч цікавих міських історій. Водила по місту, де було багато цікавих архітектурних споруд. 
   А про головне вони мовчали... Бо насправді були щасливими і дуже любили одне одного. 
   Паоло хотілося бути з Пелагією завжди і всюди, ціле життя і йому було було б солодко навіть померти за неї, за один її погляд.  Він не міг збагнути,  що це за думки,  що так хочеться за неї померти? 
  Пелагія слухала найсолодші слова у світі:
     - Мила моя дівчинко, як я тебе кохаю. Яке щастя, що я тебе знайшов. Я хочу бути з тобою тут усе життя, все життя тебе кохати і все життя бути для тебе єдиним.
    Правда ж, які гарні слова говорив він своїй коханій? І, напевно, кожен із нас хотів би їх чути завжди.
    А які гарні листи вони писали одне одному. Кожен рядочок був про кохання. Зустрічі їхні були трепетними  і хвилюючими. А які чудові і дуже коштовні подарунки привозив їй Паоло з Італії.
    У Львові почалася страшна епідемія. Люди втікали в ліси і поля. Але й це не дуже допомагало. Вмирали  щоденно десятками. Не оминуло це лихо і Пелагію. Вона тяжко захворіла і Паоло,  довідавшись, що його наречена Пелагія невиліковно хвора, свідомо йде на смерть лише заради того, щоб потішити свою кохану в останні дні її життя. Його відмовляли, забороняли сидіти біля хворої, але Паоло не уявляв свого життя без Пелагії. Він приніс себе в жертву коханій. Це говорить про велике світле кохання.
    "Що любов з'єднає - і смерть не здолає" - це слова поета Ш.Шимоновича.
   В цій книзі є ще й інші цікаві історії про кохання, але я поділилася враженнями від історії під назвою "Кохання і смерть", яка мені дуже сподобалась. 
Рекомендую почитати! 

вівторок, 14 лютого 2017 р.

Бібліотеці дарують не лише книги, а й періодику.

    Багато своїх збірок поезії прислала нам із міста Червоноград наша землячка Людмила Антонівна Ржегак, поезією якої захоплюються наші читачі. А в цьому році Людмила Антонівна передплатила на бібліотеку газету «Благовіст» на весь 2017 рік. Є в газеті рубрика "Калинове слово", справжня скарбниця для шанувальників поетичного слова. 
Щиро вдячні пані Людмилі!


Прогноз погоди для бібліотеки.

     За вікном - хурделиця, а в бібліотеці тепло і затишно. В таку погоду приємно посидіти з гарною книжкою в руках, почитати, помріяти. Чекаємо на Вас в нашій книгозбірні, дорогі користувачі! Приводьте з собою дітей, онуків, коханих... Кожному підберемо книгу до душі!!! На дверях входу до абонементу ознайомитесь з прогнозом погоди для бібліотеки. З повагою - працівники Голобської селищної бібліотеки.
Світлина від Валентини Мельничук.