пʼятниця, 11 травня 2012 р.

Село моє, для мене ти єдине...(Голоби сучасні)

І хлібом, і цвітом,
І прадідом-дідом
Пахне рідне село,
Моє рідне село...
     Рідне наше селище Голоби! Звідки витоки нашої любові до нього? Можливо із батьківського дому, із того поля, на якому ростуть золотаві жита і пшениці. Селище - наш дім, наше коріння і доля. На сьогодні рідний край вабить до себе дивовижною пишнотою садків, зеленню верб, ваблять око ялинки, посаджені вздовж вул. Незалежності. Незважаючи ні на що: - лихоліття, життєві складності, воно живе. І головним життєдайним джерелом є люди, які творять історію, невтомно працюють, будують, орють землю, народжують дітей. У школі навчаються діти, в лікарні лікують хворих. Досить часто жителі селища поспішають в будинок культури на черговий концерт, а в бібліотеку біжать діти і поважно крокують дорослі по книжки і на комп'ютери, щоб скористатись Інтернетом.
    Ніколи не заростає травою дорога до Божого храму.У центрі селища знаходиться церква Святого Великомученика Георгія Переможця. Вона пройшла і через криваві війни і через прикрі часи атеїзму.

     Вже багато років функціонує в Голобах і церква УПЦ Київського патріархату, розміщена в колишньому панському маєтку Вільгів.
    Нещодавно в селищі з'явилась нова споруда - молитовний будинок християн віри євангельської.

Костел св. Михайла
Лікарня
Приміщення селищної ради
Залізнична станція
 Голобська ЗОШ





Селище наше рідне!
Мов той цвіт розцвіло!
Ой, яке воно в нас мальовниче!
Із далеких доріг,
Нас до себе воно завжди кличе!



  

Немає коментарів:

Дописати коментар