Мої Голоби - частка України, мої Голоби - рідная земля.

 Де ти родивсь, те місце найдорожче,

Де ти зростав, де матінка твоя,

Мої Голоби - частка України,

Мої Голоби - рідная земля.

(із пісні "Мої Голоби")

                                                                                                      

  Наше село - рідна і чарівна сторона. Земля рясно вкрита лісами, заквітчана садами, закосичана житами. Край, у якому почалося наше життя. Тут споконвіку жили батьки, діди і прадіди. Це корінь родоводу, який сягає в глибину століть. Знати своє минуле - це знатим мамину пісню, що вчила добра і ласки, пам'ятати батьківську хату. Чим далі ми йдемо вперед, чим далі віддаляємося від минулого, тим більше хочемо знати, що там - за сивим туманом давнини...

   Голоби - селище міського типу( до 1 травня 1957 року - село) розкинулось серед мальовничої природи Південного Полісся. В історичних документах середини XVI ст. село називалось "Головби".

   Голоби розташовані між залізничною колією та автомагістраллю Київ - Брест, за 27 км від районного центру Ковель. До Голобської селищної ради належать навколишні села - Вівчицьк, Бруховичі, Нужель, Калиновник, Погиньки.

   Селище Голоби багато віків тому було укріпленим старослов'янським городищем, у XIII ст.було знищене після нападу татар. Пізніше частково відтворене село ввійшло у володіння Литовсько-Польських магнатів (XVст. ). Після смерті королеви Бони,  у 1557 році, всі її маєтки були приєднані до королівських (Луцького замку). До 1669 року входили Голоби до Литовського князівства.

Портрет королеви Бони(1518-1556)

Мініатюра Л.Кранаха.

   У другій половині XVIII в центрі сучасного парку знаходився "дворець палаццо" дворян Вільгів. Кругом палацу ріс розкішний сад, а поряд парк. Вся садиба була обнесена високим муром. З півночі її омивав глибокий і широкий ставок. Від нього тягнувся заповнений водою глибокий рів, який омивав садибу зі сходу і з півдня.  Один із дворян Вільгів - Людовик Вільга, воєвода Черняховський, в 1783 році побудував нині існуючу церкву. Після смерті Людовика маєток став власністю його дочки Юзефи, яка вийшла заміж за Божедара Подгороденського. Їхня дочка Марія Подлевська-М'яновська була останньою поміщицею в селищі.

    В кінці XVIII ст. Голоби, як провінційне містечко, входить до Царської Росії в складі Волинської губернії.

    У війні 1812 року всі села Голобської волості були наповнені наполеонівськими військами, якими командував Шварценберг. Георгіївську церкву перетворили на стайню. На території села по дорозі на с.Радошин відбувся запеклий бій між росіянами та французами. Під час звільнення у вересні 1812 року у Голобах знаходився штаб російського генерала Барклая де Толлі.

    В 1863 році в Голобах будується залізниця Ковель-Голоби-Ківерці, а також залізнична станція. Через Голоби прокладається шосейна дорога, що з'єднувала губернський центр Волині.  В 1900 році внаслідок повстання селян залізнична станція була спалена. Нову станцію було збудовано в 1903 році.

    В кінці XIX ст. в Голобах відкрилася початкова( церковно-приходська) школа з 3-річним строком навчання. В 1906 році відкрилось двокласне училище з 5-річним строком навчання.

   Під час першої світової війни(1914 - 1918 рр.) по річці Стохід (поблизу Голоб)  проходила лінія фронту.

                                                                            Пам'ятники старовини.