Продовжує рубрику "Роздуми над книгою" наша дуже гарна читачка Світлана Кібич. Розумна, освічена , завжди усміхнена молода жінка приходить в бібліотеку з маленьким сином. Любить читати книги та журнали на різноманітну тематику, в тому числі і на англійській мові. Василь Шкляр - один із найулюбленіших письменників Світлани. Вона написала про свої враження від прочитаного роману В.Шкляра "Маруся"
Шкляр В. Маруся: роман /Василь Шкляр.- Харків: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля!, 2015.-320 с.
- Роман "Маруся" Василя Шкляра названо національним бестселером. І недарма: перший наклад у кількості 18 000 примірників був проданий лише за тиждень. В чому ж причина такого успіху?
Василь Шкляр, після виходу його знаменитого твору "Залишинець", у інтерв'ю зазначав, що припинає писати на історичну тематику, адже в "Залишенцеві" сказав з цього приводу усе, що міг. Та якось автор дізнався про учасницю визвольної боротьби 18-19 років минулого століття - отаманшу Марусю. На написання роману пішло кілька років. Василь Шкляр намагався написати максимально достовірний твір, побудований на фактах, де головні герої - реальні історичні особи . Для цього автор прочитав сотні документів (навіть з архівів СБУ) , записав спогади родичів очевидців тих подій, а ще їздив на Житомирщину, звідки була родом Маруся.
Хто ж вона, легендарна месниця Маруся? Її справжнє ім'я - Олександра Соколовська. Юна шістнадцятирічна дівчина-гімназистка, романтична натура з аристократичним вихованням , красуня з косою стиглої пшениці. Після загибелі трьох братів, які очолювали козацькі загони, сама стає на чолі тисячного війська і продовжує визвольну боротьбу. "Смерть ворогам України!"- таким був її девіз. Олександра не бажала миритись з тим, що її рідну землю на шматки розтягують загарбники - денікінці, махновці, "червоні". Вона мужньо боролась, була безстрашна і непримиренна до ворогів.
Крім основного сюжету про визвольну боротьбу українського народу, Шкляр ще додає романтичну лінію, про щире кохання Олександри-Марусі і козака Мирона. Неможливо без сліз читати про складні буремні події, в яких, однак, знаходилось місце й для високих почуттів. Дуже шкода, що коханим не судилося бути разом: боротьба, вороги, хвороби розлучили молодих людей назавжди.
Хочеться вірити, що Маруся зуміла вижити, вистояти, адже фінал твору залишається відкритим і немає точних відомостей про її подальшу долю.
Роман є дуже сильний, часом з жорстокими сценами, адже час був такий - страшний та безжальний. Твір актуальний і сьогодні. Знову триває загарбницька війна, знову гинуть кращі сини та дочки України.
На превеликий жаль , історія повторюється...
Василь Шкляр, після виходу його знаменитого твору "Залишинець", у інтерв'ю зазначав, що припинає писати на історичну тематику, адже в "Залишенцеві" сказав з цього приводу усе, що міг. Та якось автор дізнався про учасницю визвольної боротьби 18-19 років минулого століття - отаманшу Марусю. На написання роману пішло кілька років. Василь Шкляр намагався написати максимально достовірний твір, побудований на фактах, де головні герої - реальні історичні особи . Для цього автор прочитав сотні документів (навіть з архівів СБУ) , записав спогади родичів очевидців тих подій, а ще їздив на Житомирщину, звідки була родом Маруся.
Хто ж вона, легендарна месниця Маруся? Її справжнє ім'я - Олександра Соколовська. Юна шістнадцятирічна дівчина-гімназистка, романтична натура з аристократичним вихованням , красуня з косою стиглої пшениці. Після загибелі трьох братів, які очолювали козацькі загони, сама стає на чолі тисячного війська і продовжує визвольну боротьбу. "Смерть ворогам України!"- таким був її девіз. Олександра не бажала миритись з тим, що її рідну землю на шматки розтягують загарбники - денікінці, махновці, "червоні". Вона мужньо боролась, була безстрашна і непримиренна до ворогів.
Крім основного сюжету про визвольну боротьбу українського народу, Шкляр ще додає романтичну лінію, про щире кохання Олександри-Марусі і козака Мирона. Неможливо без сліз читати про складні буремні події, в яких, однак, знаходилось місце й для високих почуттів. Дуже шкода, що коханим не судилося бути разом: боротьба, вороги, хвороби розлучили молодих людей назавжди.
Хочеться вірити, що Маруся зуміла вижити, вистояти, адже фінал твору залишається відкритим і немає точних відомостей про її подальшу долю.
Роман є дуже сильний, часом з жорстокими сценами, адже час був такий - страшний та безжальний. Твір актуальний і сьогодні. Знову триває загарбницька війна, знову гинуть кращі сини та дочки України.
На превеликий жаль , історія повторюється...
Немає коментарів:
Дописати коментар