Роздуми над книгою: Андрій Бондарчук "Хроніка волинського "камікадзе"

 

  Бондарчук А.І. 

      Хроніка волинського "камікадзе". Бурхливі десять літ.- К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2012.- 600 с.

   Андрій Бондарчук добре відомий волинянам. Він — народний депутат Верховної Ради України першого скликання, член Конституційної комісії, закладав основи української державності. У своїй фундаментальній історичній праці «Обірване коріння нації. Волинська хрестоматія» Андрій Іванович намагається донести до читачів правду нашої трагічної історії минулого століття, пише про події, які вплинули на долю України. Автор на основі свідчень людей, архівних даних, коментарів, документів, розповідає про долю знищених волинських сіл.
     Книга «Хроніка волинського «камікадзе». Бурхливих десять літ» — це живий подих історії, спогад і аналіз учасника історичних подій, які призвели до краху могутньої комуністичної імперії і народження незалежної України. Андрій Бондарчук розповідає, якою на той час була Верховна Рада. Аналізує і розмірковує про причини, які завадили і заважають нашій молодій державі стати до числа високорозвинених, цивілізованих країн.

  - Ця книга - щира розповідь правдолюба, поборника справедливості, чистоти у стосунках між людьми. 

   Автор не був у ранзі рядового громадянина, а був серед дев'яти обраних від Волині депутатів Верховної Ради України, єдиним корінним волинянином. Це журналіст, який повстав проти режиму, хоча добре знав, що система не прощає тим, хто її критикує,  викриває фальш. Автор не шукав матеріального збагачення, бо для нього найцінніше - порядність, чесність, вірність рідній землі. "Інші спішать якнайкраще пожити, та кінець урівнює всіх. Це справедливість,  яку ніхто не в силі порушити,  змінити... Справді,  коли людина народжується, кулачки стиснуті: "Все буде моє!" А коли помирає  - з розтиснутими: "Беріть, мені вже нічого не треба".  То ціна земного багатства.

   Автор переконаний, що повинна бути єдина УПЦ КП , адже російська православна церква , "як материнська церква" дарує "незалежність" своїй "новонародженій  дочці".  Нонсенс.  Облудна назва УПЦ.  Яка ж вона українська? 

    Олександра Мороза характеризує як хитру, зрадливу і підступну єлейну людину.

    Плющ: був випадок, коли з людиною повівся грубо, гірше бригадира городньої бригади.

    Леонід Кравчук - "хитрий лис". Його політика - це помішування чаю в склянці: то справа наліво, то зліва направо: що витворяє його з його благословення Росія в Криму!? Потім поставив на голосування про вилучення з проекту статтю про українську мову як державну. 

    Автор засуджує вивезення тактичної ядерної зброї з України. "А незалежність виборюють, а не випрошують. Боягузливого й собаки за штани рвуть. Певно,  на рожен не слід перти, але показати, що тебе, державу, її закони треба поважати."  А Степан Хмара назвав Кравчука зрадником народу. За його згодою Росія привласнила гроші українських громадян в Ощадбанку.

    А чому досі не знайшли замовників вбивства В.П. Гетьмана ? Чому сумний фінал найчастіше трапляється з тими, у кого в серці Україна? А справа Гонгадзе? А Чорновола?

    Мафія - величезне зло. Людина після себе залишає добру чи злу пам'ять. Або ніщо. "Справжня цінність людини те, що вона зробила на землі. Той, хто жив лише для себе, нічого не залишив людям - прожив даремно." Це життєве кредо Андрія Бондарчука, це лейтмотив книги, яку байдуже читати неможливо. Його охоплює жах, жаль, відраза, коли читає, як збагачуються владці, їх родини, в тому числі Президента. Путін має 154 млрд. доларів. І ще парадокс. Країною повинні керувати націоналісти, бо вони - охоронці свого дому під назвою "Україна". У інтернаціоналіста свого дому нема,  він проростає всюди, де є живильне середовище. Владі ближчі кати України,  мова окупанта, а не мова предків і так далі. Автор застерігає: " У політику входять по різному. А виходять двома шляхами: у славі,  або з ганьбою!"

    Мова твору багата, літературна. Твір читається легко, захоплено, але при умові: якщо ти патріот своєї неньки України. .

Лідія Гарлінська.