Рубрику "Роздуми над книгою" продовжує Валентина Іванівна Остапчук. Вона написала про свої враження від прочитання книги своєї улюбленої письменниці Даніели Стіл "Жити далі"
Даніела Фернанда Домініка Шулейн-Стіл народилася 4 серпня 1947 року в родині
підприємця Джона Шулейн-Стіл і дочки португальської дипломата Норми
Камара де Стогін-Рейс. Дитинство Даніела провела у Франції з батьками.
Вона часто бувала на званих обідах і прийомах, що дозволило їй
довідатися світ багатих і знаменитих зсередини. Її батьки розлучилися,
коли дівчинці було сім. Після цього вона з батьком поїхала в Нью-Йорк, а
мати залишилася у Європі. Її вихованням повністю займався Джон Шулейн.
Ще в дитинстві вона почала писати оповідання, а будучи підлітком почала
писати вірші. Середню освіту отримала у Франції, в 1963 році закінчила
школу дизайну, потім навчалася в Нью-йоркському університеті (1963-67).
Працювала в рекламних агентствах, з 1980 року - професійний письменник.
Літературний дебют Даніели Стіл відбувся в 1980 році. До теперішнього
часу вона опублікувала більше сорока романів, кожен з яких миттєво
потрапляв у списки бестселерів. Сумарний наклад її книг на сьогоднішній
день становить понад 125000000 примірників. За книгами Стіл поставлено
21 фільм, у тому числі "Спогад", "Зоя", "Коштовності", "Паломіно" та
ін. Про себе Даніела Стіл говорить так: "Мої романи відкидає критика -
зате їх любить читач. Я - справжнісінький видавничий феномен".
-Цей роман англійської письменниці може бути бестселером в кожній країні. Бо події, про які написала автор, відбуваються і в нас, судячи з новин, дуже часто.
За одну мить молода, здорова, красива людина може стати інвалідом, понівеченим до невпізнання. І це ще пів- біди, а головне - може й загинути. І причина в тому, що за кермо машини сідають люди в нетверезому стані. І до яких пір це буде? Невідомо, звичайно. Бо те, що коїться на дорогах, не беруть до уваги ні ті, що п'яні, ні ті, що перевищують швидкість в недозволених місцях.
Живу близько біля траси Київ - Ковель - Ягодин і часто спостерігаю, як на шаленій швидкості мчать іномарки через населений пункт, тобто наші Голоби, не збавляючи швидкості. А тут уже стільки було аварій, стільки людей загинуло! Майже 3 км від знака "Голоби" і до останнього "Голоби", де закреслено, треба їхати із швидкістю 60 км. Не всі затримуються. Летять...
... Одна із героїнь книги, будучи п'яною за кермом, хронічна алкоголічка, навіть лікувалася від цієї хвороби, за один рік вбила шістьох людей, одна лежала в коматозному стані. Її власна дитина одержала каліцтво. Такий от рахунок! Їй все прощалось, бо вона дружина сенатора. А покарання повинно бути всім однакове.
Через неї страждають молоді люди в реанімації, а які муки переносять біля них їх батьки, бо їх діти вже ніколи не будуть такими, як до аварії, а мертвих взагалі не вернути.
То, може, варто задуматись тим, хто сідає за кермо, бо він несе відповідальність за тих, хто у нього в салоні.
Книга читається з захопленням, бо біда об'єднує двох людей, у яких по швах тріщить сімейне життя, лишаються лише осколки.
Та вони витримують разом це випробування, підставляючи одне одному плече. бо невідомо, витримала б головна героїня Пейдж Кларк сама все нещастя, що звалилось на неї, якби поруч не був вірний друг. Все таки він мужчина, а вона ніжна жінка, та ще й у минулому, юному віці їй прийшлось зазнати приниження від найрідніших людей. Такі рани не заживаються ніколи!
А жити треба далі, як сказано назвою книги, бо падати духом - це не вихід.
Валентина Остапчук
ветеран педагогічної праці
Немає коментарів:
Дописати коментар