пʼятниця, 27 листопада 2015 р.

Роздуми над книгою: Валерій Макеєв "Сто днів полону, або позивний "911"

   Рубрику "Роздуми над книгою" продовжує Ліда Володимирівна Гарлінська . Вона написала про книгу-сповідь волонтера, який пройшов воєнний Схід України й опинився за гратами у підвалі, де не діють жодні закони і правила.
Макеєв Валерій 
100 днів полону, або позивний "911".-Черкаси:Видавець Олександр Третяков, 2015.-128 с.
    - Ця невеличка книжечка - згусток болю, тривоги за майбутнє покоління, але не розпачу. Якісь дивні спіралі історії. Через сімдесят два роки курсько-воронезські хлопці дідів-прадідів, яких боронив його дід, взяли в полон уже його. Хіба не парадокс? 
  Ця сповідь - це пам'ять. Вона спонукає міркувати про те, що відбувається в країні. Примушує шукати відповіді на складні питання, які стискають Україну. Камера в Ровеньках... При вході поклали під ноги український прапор. Хто переступить - болючий удар у спину прикладом. Але він жодного разу не наступив на свою святиню. Боляче було дивитись, як ворожі священники благословляли цих виродків на війну. Боляче було чути, як один із охоронців розповідав, що племінник їде із Черкащини на Схід добровольцем в українську армію. А дядечко рідний йому відповів, що пристрелить, якщо побачить у своєму прицілі. І рука не здригнеться, бо "я - вдома, а ви окупанти".
     Дуже вдало підібрані епіграфи до кожного розділу. Як ось: "Не смерть, а життя є випробуванням мужності". Неймовірно важко пережити допити, про які автор не може, а про деякі не хоче розповідати. Віра. Надія. Любов. А ще молитва. Ось ті сили, які рятують наших мужніх захисників, бо для них висушити одну сльозу - більше доблесті, ніж пролити ціле море крові. 
   Поранені, покалічені, але живі. Тому стараються приносити радість в дім інших. Приносити радість звільнення сина, чоловіка, брата, батька... Заради цього варто жити. І мова твору чітка, лаконічна.

 

1 коментар: