неділя, 6 вересня 2015 р.

Роздуми над книгою: С.Талан "Оголений нерв"

   Останнім часом українська книга в бібліотеці користується великим попитом. В тому числі і книги Світлани Талан, які ніколи не залежуються на полицях. Книгу  "Оголений нерв" читати спокійно не можна. Із перших сторінок поринаєш у світ Майдану, АТО, справжніх патріотів , які люблять свою Вітчизну  і бажають жити тільки в Україні.
    Світлана Талан. Оголений нерв: роман. – Харків: «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015.
      Мирне й спокійне життя, міцна родина, вірні друзі... Усе, що здавалося непохитним, перевернулося догори дном. Війна роздирає навпіл усі зв`язки, і рідні люди й вірні друзі стають ворогами...
Кілька місяців 2014 року Сєвєродонецьк перебував під владою ополченців. Цей короткий проміжок часу став нездоланним для родини Насті Агафонової. Син, запальний прихильник Майдану і патріот України, боротиметься із сепаратистами, а дочка — вступить до ополчення... Так само розійдуться й шляхи друзів Геннадія, нерозлучних змалечку хлопців. Бо війна проходить і по родинах, і по душах..
    Ми відкриваємо в блозі  рубрику "Роздуми над книгою".
    Одна із кращих наших читачів  -  вчителька,  волонтер, палка прихильниця творчості Світлани Талан, Валентина Іванівна Остапчук  написала свої враження про прочитану книгу:
-  Остання сторінка книги "Оголений нерв" прочитана - і кінчились, здавалось би, жахіття, які пережили і ще багато там, на Сході, переживають  люди.
   У книгах Світлани Талан суцільна правда про події. які не повинні повторитись. Особливо її "Не вурдалаки", "Мої любі зрадники", "Розколоте небо" і "Оголений нерв" і дня не залежуються в  нашій бібліотеці, а з рук в руки передаються. Завжди читають мої діти, які живуть в Луцьку, Любомльському районі, а тоді я вже здаю в бібліотеку. І кожен, ділячись своїми думками, бажав би, як і я, щоб усі прочитали, хто й не ходить в  бібліотеку, то може б, та оголена правда заставила б кожного задуматись над тим, для чого  все таки людина живе: для добра чи для зла? 
  З прочитаних книг виходить висновок, що зло повертається назад  до того, хто його творить, як і добро.
  Автор книги жила в окупації і щодня чула і бачила вибухи та постріли. Могла б втекти на той час, але вона вірила, що те жахіття  колись скінчиться. І сталось бажане, та, на жаль, ще не скрізь.
   Місто Сєвєродонецьк  - столиця сепаратистів. І цим все сказано. Це свого роду вулкан, який палає ненавистю до всього святого: до рідної країни, землі, членів родини навіть, бо не в усіх збіглися погляди на події, що назріли. Тому й опинилися по різні боки барикад - і шляхи розійшлися.
    Та сильні духом герої роману вистояли. І щоденна напруга в місті їх не зламала. Це головна героїня НастяАгафонова, її син Геннадій, друг Вадим, окремі друзі Гени, кохана дівчина Уля та ін. А зомбовані комуністами, партією регіонів, російськими каналами ЗМІ живуть у суцільній брехні.  І як наслідок - розпач і анархія в місті.
    Книга нагадує часи Другої світової війни1941-1945 р.р. на території України. Так же діють підпільники, розвішуючи національний прапор вночі на найвищому і найвиднішому місці, розклеюють листівки,пишуть "Слава Україні!".
    Настя вірила в те, що в місто прийдуть українські війська , тому не боялася  вступати в конфлікти з місцевими "лжепатріотами", які чекали своїх "визволителів"-сепаратистів. Тільки, питається, від кого? Хто ж справжні вороги?  Вона через Інтернет мала тісний зв'язок із подругою, яка проживала в Сумах і передавала туди правду, писала статті під псевдонімом Віра Сєвєродонецька, а та друкувала в місцевій газеті. 
 „У часи особливої напруги у людей оголюються почуття. Скільки серед нас дітей своєї країни, які лише зараз, коли можуть відібрати її, зрозуміли, наскільки вони люблять Україну! Хто не знав гімн України – уже вивчив, хто не тримав у руках прапор – підняв його, хто не мав вишиванки – придбав. Усе те, що раніше здавалося не таким уже вагомим, одразу стало рідним до щему в серці, до болю в душі”, – пише автор.
    Ціною великих жертв приходить перемога. Без сліз книгу не можна читати. Кривава неділя, пісня "Пливе кача", смерть справжніх героїв, наруга над святинями сприймається з болем в серці.
    Чому так сталося? Хто в цьому винен? Так хочеться миру і злагоди. Ми ж українці - мирна нація. Хто нав'язує нам розбрат? Хто хоче, аби в країні не було спокою? І коли він настане?
Валентина Остапчук
ветеран педагогічної праці
    

    

Немає коментарів:

Дописати коментар