Мабуть недарма є на світі троянди,
Їм місце знайдеться в саду, на веранді,
Як символ кохання, як символ надії,
Захоплюють, манять, занурюють в мрії.
Такі вони різні, такі досконалі,
Як символ розпусти, як символ моралі,
Ці квіти висловлюють вмить почуття,
Мінливі бажання, любов, каяття.
Їх колір про наміри вмить розповість,
Чи ніжність, чи біль, а можливо і злість.
Хоч вік їх короткий - та сутність безсмертна,
Водночас і звична, і безпрецедентна.
Краса їх чарує та змінює долю,
До меж насолоди, до крайності болю,
Шипів гострота, пелюсток оксамит,
Безмежжя чарівності й ніжності мить...
Немає коментарів:
Дописати коментар