У мудрім слові Кобзаря, живе майбутнє України.

    9 березня минуло 203 роки від  дня народження  одного з найвидатніших українських письменників, поетів Т.Г.Шевченка.  По всій країні вшановували пам’ять  «народного поета» .  В нашому селищі  Голоби  також люблять і цінують  творчість Кобзаря. В школі чи не кожен клас провів  вікторини, вечори, літературні години.   

 

   Працівники Голобського будинку мистецтв і селищна бібліотека також провели масовий захід.  Ведучі вечора  - художній керівник будинку мистецтв Тетяна Воробей  і учень 10 класу Володимир Сущ  з захопленням розповідали про написання  одного з найвідоміших творів Т.Г.Шевченка – «Катерину».  Директор будинку мистецтв Григорій Тарасовський продемонстрував короткометражний фільм «Казка про Катерину» (режисер – Наталія  Ноєнко).   Жанр фільму – поетична  казка. І йдеться в ньому саме про таку Катерину, яку змалював Поет. Але знято це надзвичайно сучасно і дуже цікаво. 

   Працівники бібліотеки – Валентина Мельничук і Надія Журавська оформили книжкову виставку «У мудрім слові Кобзаря, живе майбутнє України», на якій було представлено 6-томне видання творів Т.Г.Шевченка і матеріали , які в бібліотеку прислав відомий шевченкознавець, Заслужений працівник культури України Володимир Костянтинович Портянко. 

    Більше сорока років збирає він все, що має відношення до Т.Г.Шевченка – книги, журнали, газети, листівки, марки, монети,ю  вірші і інше.  За його сприяння було створено шість музеїв по всій Україні.

   Познайомились ми з Володимиром Костянтиновичем по Інтернету.    Прочитавши в блозі  допис «У кожній думі Кобзаря живе могутня Україна» та «Ми тебе не забули, Тарасе!»,  заслужений працівник культури України Володимир Портянко написав нам листа. Так ми стали листуватися по електронній почті.  Пізніше він прислав в районну газету «Вісті Ковельщини» свою статтю, в якій були і такі слова:  «Я познайомився з працівниками цієї бібліотеки десь рік назад, прочитавши в Інтернеті про їх таке відношення до Тараса Григоровича. Мені у 2010 році вдалось за допомогою друзів перевидати «Кобзар» Тараса Шевченка, який було видано під час Великої Вітчизняної війни у 1942 році. Я назвав цей «Кобзар» фронтовиком. Мало хто знає, що «Кобзарі» видавались і у 1943 і 1944 роках, також видавались і інші твори Тараса Шевченка. Під час війни загальний тираж всіх його творів склав півмільйона екземплярів. Так от, «Кобзар» 1942 року я надіслав до Голобської бібліотеки. Якщо відверто, то я не розраховував на таку позитивну реакцію з боку працівників бібліотеки. Як земляк Тараса Григоровича, хочу сказати їм щире спасибі за те, що пам'ятають Тараса  та  шанують його творчість. Вони не тільки написали це на своєму сайті, вони перетворили цю подію на справжнє свято»

   Крім «Кобзаря» Володимир Костянтинович надіслав нам багато цікавих матеріалів про творчість Т.Г.Шевченка. Всі бажаючі можуть ознайомитися з даними матеріалами. Ними вже користуються вчителі, учні, студенти. Дуже вдячні Володимирові Костянтиновичу!

    На завершення вечора виступила заступник селищного голови Н.І.Борисюк.

Роздуми над книгою: Тасмина Перри "Признание в любви"

   Валентина Володимирівна Бережна поділилася враженнями від прочитаної книги: Тасмин Перри "Признание в любви"

    Перри Т. Признание в любви: роман/ Тасмина Перри. - Харьков: Книжний Клуб "Клуб Семейного Досуга", 2015. - 352 с.

   - Тому,  хто хоче побувати у романтичній казці напередодні Різдва, я раджу прочитати книгу Т. Перрі "Освідчення в коханні".
  Цю книгу можуть читати і молоді люди і люди старшого віку, усім буде цікаво спостерігати історію двох подруг, молодої дівчини Емі і 72-річної аристократки Джорджії. Обидві мріяли про велике і щире кохання, але сталося так, як сталося.
   Кажуть, що під Різдво мрії здійснюються. Так думала Емі, коли знайшла у шафі свого хлопця коробочку з перснем від Тіффані. І подумала, що він їй запропонує руку і серце. миттю в голові зародилися плани відносно їхнього спільного життя, яке вони проживуть щасливо. Але таке буває тільки у казках.
   Даніел і не збирався на ній одружуватись, і мало того, сповістив їй, що вони мають розійтися.
  Серце дівчини розбилося.
Читаючи якось газету Емі натрапила на оголошення. І щоб відволіктися від поганих думок і страждань дівчина вирішила відгукнутися на цю об'яву. Одній поважній аристократці потрібна була  компаньйонка для поїздки в Нью - Йорк.
   Емі і Джорджія відправляються у цікаву подорож. Дівчина не здогадується, чим обернеться для неї ця подорож і навіть не підозрювала, що робить перший крок у нове життя. 
  Потоваришувавши  з Джорджією Емі дізнається про її велике кохання, яке та зберегла до сьогодні. Але доля її хлопця Едварда закінчилася трагічно. Ця трагедія могла б не статися, якби кузина Емі,  Клариса, була не підлою людиною, а правдиво розповіла про те, що сталося у зимовому саду. В ту ніч Джорджія бачила Едварда останній раз.
    Через все своє життя вона пронесла спогади про свого коханого. В останні дні вона багато думала про свою смерть, бо була невиліковно хворою. Багато  із нас  напевно знає, як важко про думати. Коли крок за кроком здаєш свої позиції.
   Поїздка до Нью-Йорка - це остання поїздка, яку вона захотіла здійснити, закінчуючи своє життя.
    Джорджія знає, що їй залишилося зовсім мало часу. Від смерті не можна відкупитися, але вона абсолютно впевнена, що смерті не боїться, бо нікого не залишилося, за ким би вона сумувала.
   Великим потрясінням для неї було, що через п'ятдесят чотири роки після трагедії попросили у неї вибачення за скоєне. Вона не чекала цього і в цьому не було потреби, ні в допомозі, ні в доброчинності. Вона була дуже багатою жінкою.
   Чи можна пробачити  підлість таким людям? Проплакавши все своє життя за коханим. І тільки перед кінцем його почути правду.
  А кому потрібна ця правда?  Більше всього тим,  хто провинився, хто скоїв цей злочин. Бо з таким тягарем важко жити, воно болісно пече всередині, не дає спокійно дихати і спати.
   Дві історії, дві долі, але дуже актуальні в нашому житті.
    Отож стараймося робити людям добро, допомагаймо одне одному і це буде по Божому.
З повагою В.В.Бережна!
  
 

Герої серед нас.

 24 лютого в Голобському будинку мистецтв  урочисто відкрилась обласна  пересувна фотовиставка «Герої серед нас», присвячена нашим землякам. Автор фотопортретів – заслужений журналіст  України Валерій Мельник і воїни на портретах є вихідцями з різних районів Волині.

Я дивлюсь на світлини бійців,
Щирі посмішки, втомлені очі,
Сиві скроні та безліч рубців…
А мій розум сприйняти не хоче:
Це не сон, не синдром маячні,
Ця війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.

 Поруч з роботами Валерія Мельника розмістили світлини місцевих героїв, які проживають в нашій об’єднаній громаді.

    Провела захід завідуюча Голобською селищною бібліотекою Валентина Мельничук. Перед присутніми виступили голова об’єднаної громади Сергій Гарбарук, настоятель Свято-Георгіївського храму отець Ніфонт.  На відкриття фотовиставки був запрошений з Луцька Андрій Серганчук, активний учасник Революції Гідності у Києві, а згодом  у складі 81-шої бригади він  захищав Донецький аеропорт. В минулому році був нагороджений президентом орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Не можна було без сліз слухати його розповідь. Після всього пережитого -  не озлобився, не поливав брудом всіх і все. Розповідав щиро, від душі. А що душа у нього світла, ясна – видно відразу. Можна тільки подякувати матері, яка свого єдиного сина виростила таким чуйним до чужого болю. Сильний духом,  надійний, упевнений,  мужній – справжній мужчина.  І відразу появляється надія – якщо країну захищають такі люди, все у нас буде добре!

   Віра і молитва , любов рідних допомагали вижити у пеклі боїв. І як написала у своєму вірші наша односельчанка , медсестра з Голобської лікарні Антоніна Крочук  (уривок з цього вірша цей був зачитаний на відкритті фотовиставки):

Коли ж скінчиться чорна ця безодня?

Замість того, щоб врожаї збирати,

Чоловіки йдуть волю захищати.

Чому у України така доля?

Чому так тяжко їй дається воля?

Нас сотні літ і гноблять і вбивають.

А ми з руїн встаєм і розквітаєм.

Не вбити України нам ніколи!

Не відібрати в українця волі.

Нехай нас поливають ваші гради,

Та наш народ іде на барикади.

Боровся і боротись буде!

Ми нація така, такі ми люди!

Нікому в кабалу нас не загнати.

Бо з нами Бог і Україна – Мати!

Роздуми над книгою: Лемко І. Львів - місто кохання.

  

    І знову у нас в гостях наша найкраща читачка , розумна і красива жінка Валентина Володимирівна Бережна. Вона написала відгук на книгу  "Львів - місто кохання"

   Лемко Ілько  Львів - місто кохання. - Львів: Апріорі, 2013. - 240 с.

-  Це книга про цікаві історії, які відбувалися в м. Львові. Львів, крім того. що це неймовірної краси місто, це ще й місто неймовірної краси історій кохання, історій справжніх, не легенд, сповнені силою романтизму і драматизму. Справжні львівські історії набагато цікавіші від будь - яких видуманих легенд. Читаючи ці історії вимальовується картина Львова,  як неповторного міста кохання.

   Події цієї історії відбуваються в 1594 році. А описав її історик і бургомістр Львова Бартоломей Зіморович більше аніж півстоліття після того, як вона сталася.

   Молодий. гарний і багатий італійський купець Паоло Мікеліні вперше приїхав до Львова, хотів своїми очима побачити світ, бо це були часи, коли люди прагнули подорожей, знали кілька іноземних мов,  читали багато книжок. Хлопцеві чомусь запала в душу наша загадкова країна. І він, сповнений райдужних надій і мрій, нестримного бажання пізнати загадковий край, знайомство з цікавими людьми, їх звичаями, несло його ніби на крилах до мети своєї подорожі - міста Лева.

    Як кожна молода людина він мріяв про кохання. Це те, що усі ми переживаємо в юності. Це той стан душі,  коли без жодної на те причини. хочеться співати, скакати аж до неба, душити в обіймах того,  хто трапиться тобі на шляху. 

   В цю мить ти відчуваєш щастя, але найбільше щастя чекає на тебе попереду. Можливо воно прийде ще не скоро, але радісне саме очікування. Ці почуття рано чи пізно настануть. В цьому Паоло був абсолютно упевнений.

    У хлопця розбігалися очі від львівських красунь, особливо йому подобалися білявки. Він ледве встигав переводити погляд з однієї красуні на іншу. 

    І ось він побачив скромно вбрану, невелику на зріст дівчину з розкішним світлим волоссям, яка набирала воду. Вона також встигла звернути увагу на молодого італійця.  Це була Пелагія.

   В одну мить хлопець і дівчина усвідомили, що з ними сталося щось важливе, щось змінилося в їхньому житті. З молодими людьми сталася банальна пригода,  яка може лише статися  з чоловіком і жінкою - вони закохалися.

   Мікеліні був запрошений до оселі, де і відбулося знайомство з батьками дівчини. Пелагія і Паоло жодним чином не виказували своїх почуттів,  лише в душі раділи з того, що випадок нарешті звів їх.

   Молодий італієць дуже сподобався батькам дівчини. Вони завжди мріяли про такого нареченого для своєї доньки. Всі відразу ж побачили зародження серйозного кохання.

   Пелагія була дуже цікавою співрозмовницею, начитаною і грамотною. Вона розповідала Паоло безліч цікавих міських історій. Водила по місту, де було багато цікавих архітектурних споруд. 

   А про головне вони мовчали... Бо насправді були щасливими і дуже любили одне одного. 

   Паоло хотілося бути з Пелагією завжди і всюди, ціле життя і йому було було б солодко навіть померти за неї, за один її погляд.  Він не міг збагнути,  що це за думки,  що так хочеться за неї померти? 

  Пелагія слухала найсолодші слова у світі:

     - Мила моя дівчинко, як я тебе кохаю. Яке щастя, що я тебе знайшов. Я хочу бути з тобою тут усе життя, все життя тебе кохати і все життя бути для тебе єдиним.

    Правда ж, які гарні слова говорив він своїй коханій? І, напевно, кожен із нас хотів би їх чути завжди.

    А які гарні листи вони писали одне одному. Кожен рядочок був про кохання. Зустрічі їхні були трепетними  і хвилюючими. А які чудові і дуже коштовні подарунки привозив їй Паоло з Італії.

    У Львові почалася страшна епідемія. Люди втікали в ліси і поля. Але й це не дуже допомагало. Вмирали  щоденно десятками. Не оминуло це лихо і Пелагію. Вона тяжко захворіла і Паоло,  довідавшись, що його наречена Пелагія невиліковно хвора, свідомо йде на смерть лише заради того, щоб потішити свою кохану в останні дні її життя. Його відмовляли, забороняли сидіти біля хворої, але Паоло не уявляв свого життя без Пелагії. Він приніс себе в жертву коханій. Це говорить про велике світле кохання.

    "Що любов з'єднає - і смерть не здолає" - це слова поета Ш.Шимоновича.

   В цій книзі є ще й інші цікаві історії про кохання, але я поділилася враженнями від історії під назвою "Кохання і смерть", яка мені дуже сподобалась. 

Рекомендую почитати! 

Бібліотеці дарують не лише книги, а й періодику.

    Багато своїх збірок поезії прислала нам із міста Червоноград наша землячка Людмила Антонівна Ржегак, поезією якої захоплюються наші читачі. А в цьому році Людмила Антонівна передплатила на бібліотеку газету «Благовіст» на весь 2017 рік. Є в газеті рубрика "Калинове слово", справжня скарбниця для шанувальників поетичного слова. 

Щиро вдячні пані Людмилі!

Прогноз погоди для бібліотеки.

     За вікном - хурделиця, а в бібліотеці тепло і затишно. В таку погоду приємно посидіти з гарною книжкою в руках, почитати, помріяти. Чекаємо на Вас в нашій книгозбірні, дорогі користувачі! Приводьте з собою дітей, онуків, коханих... Кожному підберемо книгу до душі!!! На дверях входу до абонементу ознайомитесь з прогнозом погоди для бібліотеки. З повагою - працівники Голобської селищної бібліотеки.