Талановита дівчинка.

   Вже не один раз писали ми про нашу читачку,  юну художницю Олю Воробей. Сьогоднішня розповідь також буде про неї.
   В минулому році Ольга взяла участь у республіканському конкурсі "Дитячі історії про найголовніше", виготовила книжку-саморобку  "Мої Голоби". В книгу увійшли оповідання про рідне селище, написані автором і ілюстрації до цих оповідань.  Читачам бібліотеки книга дуже сподобалась. Що й не дивно - адже розповіді, з яких складається книга, дуже близькі і знайомі юним жителям селища.

     

 "...Найулюбленішим моїм місцем для відпочинку є старий парк із ставком, в якому ростуть столітні дерева, які зачаровують мене своєю загадковістю. Цей парк садили ще при володінні князів Вільгів..." ("Мої Голоби")

     "... Більше,  як півстоліття  цим вишиванкам, але вони і дотепер є в нашій хаті і висять на почесному місці..." ("Бабусині рушники, мамині сорочки")

     "...Коли починаються канікули  -  розпочинається справжнє літо. Ось і цього року, коли сонце досягло найбільшого злету, настала найулюбленіша пора голобської дітвори - канікули..." ("Соняшники")

    "...В бібліотеку вони любили приходити, тому,  що там для них відкривалося багато цікавого, було безліч книг,  які можна читати і перегортати годинами.  А потім можна було ще і погойдатися на гойдалках, які цього року розмістили біля бібліотеки. Юрко з Наталею знали, що гойдалки, і цілий ігровий майданчик подарував якийсь добрий дядько, як тепер кажуть - меценат. А ще він подарував бібліотеці багато гарних яскравих книг..."("Друзі")

     ".... Бабуся Оля розказувала, що про калину написано легенди, казки, співається багато пісень. І мені дуже сподобалися ці слова з пісні:

Я не груша, я не слива.

Я - калинонька вродлива.

Я стою в зеленім листі, 

І в червоному намисті... "     

("В саду калина")

  

  

Любов до Великого Кобзаря майстриня виливає на полотні…

Споконвіку вишивка для українців є одним із видів народного декоративного мистецтва, яка найпоширеніша із усіх видів ручної праці українських жінок. Так само і наша Ковельщина славиться талановитими майстринями декоративно-прикладного мистецтва.

Однією із таких талановитих, обдарованих людей є вишивальниця Ніна Семенчук з Поворська, яка свою любов до Великого Кобзаря виливає  на полотні. Ніна Петрівна народилася у с. Стеблі, але уже понад 20 років проживає у  Поворську.  Народила троє дітей, дві дочки та сина.
З радістю у своїй домівці вона зустрічає дітей, 6 онуків та 6 правнуків, яких навчає своєму ремеслу, багато розповідає про знаменитого сина українського народу Тараса Шевченка.

Сьогодні до її оселі завітали представники районної влади. Заступник  голови райдержадміністрації Андрій Мигуля розповів, що вишивки місцевої умілиці популяризують українські традиції, які усе своє життя відстоював видатний син українського народу Тарас Шевченко.

«Знаменною датою в Україні буде означений 2014 рік. Рік 200-ліття від появи на світ українця Тараса Шевченка. Президент наголосив: Україна повинна провести гідне вшанування ювілею Кобзаря не тільки у межах держави, а й далеко поза її кордонами», – сказав, у розмові з людьми, заступник голови райдержадміністрації Андрій Мигуля.

Вишивальниця розповіла гостям про справу її життя, любов до української вишивки, яку творить хрестиком, гладдю та бісером. Оскільки вдень працювала на роботі, по господарству, то тільки ввечері чи  вночі, помолившись, бралася за голку. Майстриня показала свої вишивки: рушники, ікони, подушки, панно, покривала, салфетки, тощо. Кожен витвір брала у людей, або зразки купувала, але обов’язково добавляла і свої елементи. Споглядаючи роботи майстрині, мимоволі виникає думка  про внутрішній зміст, власну ідею робіт, яка приходить разом із натхненням. З-поміж інших вони вирізняються колоритом кольорової гами, свіжістю сюжетів.

Особливе місце у її мистецтві займає вишивання портретів Тараса Шевченка, любов до якого прищепила ще бабуся у своїх розповідях про «Наймичку» та читанні Кобзаря, якого на той час мали її дядьки. Роботи майстрині дарувалися одному із Президентів України, міністрам.

Ми вкотре сьогодні пересвідчилися у тому, наскільки багатий доробок Шевченка – через  поезію, танці і декоративно-прикладне мистецтво. Андрій Дмитрович привітав Ніну Семенчук з днем народженням та вручив подарунок. В свою чергу майстриня подякувала за турботу і підтримку та подарувала вишитий портрет Тараса Шевченка.

Персональні виставки Ніни Петрівни є приємною подією у культурному житті нашого району. Її роботи експонувалися і на міжнародних фестивалях, конкурсах. Нині вишивальниця Ніна Семенчук готує чергову виставку робіт, яку присвячує Великому Кобзарю.

З Новим роком!

Нехай новорічні засяють вогні!
Щастя й добробуту вашій сім'ї!
Бажаєм, щоб злагода вдома була,
І щоби раділа вся ваша сім'я,

Щоб рік, що приходить,
Був кращим за всі,
Удачі у бізнесі,
Й в справах усіх!

Зустріч з поетом.

   

     В читальному залі Голобської селищної бібліотеки відбулась зустріч із відомим волинським поетом, краєзнавцем, істориком,  журналістом ,  членом Національної спілки журналістів і краєзнавців України  Анатолієм Семенюком.

   Завідуюча бібліотекою, В.В.Січкар у вступному слові коротко  ознайомила присутніх з творчим доробком Анатолія Володимировича.

    Серед його книг багато поетичних збірок, краєзнавчої літератури, дитячих книжечок. Гортаючи сторінки книг А.Семенюка гортаємо сторінки його життя. На зміну смутку приходить радість. Його доброта зігрівала присутніх.

  З захопленням слухали дорослі і діти прочитанні поетом вірші про матір, найдорожчу в світі людину,  про природу,  яку треба не тільки любити, а й берегти:

 " ...А ліс який!

  Шепочуться берези

  І думу думають

  Осики та дуби..."

 Читались вірші про вічну тему кохання. Воно повинно бути чисте, світле і неповторне:

 "... бо коли воно в тобі -

  Ти найдорожчий в світі!

  Прозвучали теми любові до України, до рідної мови:

  "...Барвінкова, калинова,

   Солов'їна і співуча,

    Світла, барвиста, пахуча..."

  Багато милозвучних віршів поета покладено на музику.

  З гарними словами про Анатолія Семенюка та про його творчість виступили Л.О.Бай, В.І.Остапчук, Л.В.Гарлінська.

    Для шановного гостя учні Голобської школи читали його ж поезії.

  А вихованці музичної школи співали і грали для Анатолія Володимировича.

  Їм усім А.В.Семенюк подарував свої книги з автографами.

  А на завершення свята одержав подарунок і поет. Йому на згадку про зустріч з голобськими читачами, шанувальниками його творчості було вручено копію  ікони Святого Георгія Побідоносця, ім'я якого носить наша церква і якою у далекому 1783 році була освячена церква. Оригінал ікони знаходиться в музеї Волинської ікони.

Поезія і пісня Олександра Богачука.

     Коли люди відходять, залишається пам’ять про них. Коли відходять поети — залишаються їх слова, їх вірші, їх пісні — як заповіт нам усім.  «Живіть радістю, добротою — найвищим людським добром. Не скигліть і не падайте на коліна. Беріть своє. За правду вставайте на повний зріст», — таким було життєве кредо нашого поета - земляка О. Богачука.
  18 грудня  виповнюється 80 років від дня народження поета. Народився він 1933 року в селі Сокіл Рожищенського району на Волині у родині сільських ковалів. 

  Олександр Богачук усього себе віддавав роботі. З-під  його пера виходили шедеври, а книги ніколи не залежувались на полицях книгарень та бібліотек. Його твори завжди привертали увагу читацької аудиторії. Це була чуйна, з добрим серцем, дотепним гумором людина, яка оспівувала в своїх поезіях важку працю своїх земляків, висміював нероб та чиновників.  
   Не оминули своєю увагою поезію О. Богачука і відомі українські композитори.

   Десятки мелодій на слова Олександра Богачука створили відомі композитори . Такі пісні, як «Тиша навкруги», «Троянди на пероні», «Іду я росами», «Димить туман», «Тихо падає цвіт», «Щедрик», «Журавлі», «Моя родина — Україна» відомі за межами України.
    Про це говорили в бібліотеці на годині естетичного виховання "Поезія і пісня Олександра Богачука".

 Було оформлено тематичну поличку "Поетичний дивосвіт Олександра Богачука"

Моя матуся мила.

 

    Учениця 8-Б класу Голобської гімназії Воробей Ольга взяла участь у літературному конкурсі "Думи і мрії". Вона написала оповідання " Моя матуся мила"  і намалювала чудові  ілюстрації до свого творіння.

Людської пам'яті мости.

 

Горить свіча, і випікає серце її вогонь,

І серце скапує сльозами в пригорщу долонь...

Нема від серця сліду   - тільки світло - 

Яскраве й тепле, наче подих свічки...

Горить свіча...А може то Душа?

 Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30-х років, історія України не знає. Його причини досі остаточно не з'ясовані. Одні вважають, що голод був спланований Сталіним та його спільниками заздалегідь, щоб винищити українське селянство, в якому вбачали оплот націоналізму та приватновласницької психології. Інші доводять, що це був наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, коли доля селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне - голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно.

В бібліотеці зібрались представники місцевої влади, жителі селища на Годину Скорботи, щоб вшанувати пам'ять жертв голодомору та запалити Свічу Пам'яті.

 

    Своїми спогадами про страшні далекі роки поділились учасники заходу - Галина Халепа, Ганна Чирук, Валентина Остапчук. Галина Іванівна Халепа прочитала власноруч написаний вірш про пережите горе.

 Чорна хмара Вкраїну накрила,

То 33-й засмучений рік.

Що люди мали  - влада забрала,

Щоб люд вижить не зміг....

То ж  хай свіча горить на підвіконні,

І хліб святий на стіл ви покладіть.

І помолімось ми за них сьогодні,

За тих, хто повмирав в тяжкий 33-й рік!

 

    Виступив перед присутніми селищний голова С.В.Гарбарук.

    Отець Андрій відслужив панахиду по померлим у страшні голодні роки.

 

   За допомогою комп'ютера  учасники заходу переглянули  фільм про Голодомор 1932-1933 років.

   Була оформлена книжкова викладка літератури "Голодні роки 1932-1933 роки"

  Бібліотекар зробила перегляд літератури "Людської пам'яті мости"