Майже кожної середи в бібліотеці збираються учасники літературної студії. Керує ними вчитель Наталія Кудацька. Багато добрих справ зробили вони для нашої книгозбірні, продовжуючи розпочате волонтерами із проекту "Тут і зараз". А нещодавно прикрасили приміщення дитячого відділу бібліотеки новорічною красунею - ялинкою, малюнками на зимову тематику, витинанками на вікнах, чудовими вазами на столах. Чарівний новорічно - різдвяний настрій юним читачам забезпечено! 

 Оголошення.
До Дня Пам'яті жертв Голодомору у бібліотеці селища Голоби о 15.00 буде проводитися вечір-реквієм «Стежками болю й муки».
Запрошуємо разом вшанувати пам'ять жертв Голодомору.

Роздуми над книгою: Юрко Вовк "Пам'ять крові"

  Продовжую рубрику "Роздуми над книгою". Лідія Володимирівна Гарлінська написала відгук на книгу Юрка Вовка "Пам'ять крові".

  Літературна довідка:  Юрко Вовк (справжнє ім’я Юрій Зелюк) — талановитий сучасний прозаїк і документаліст, член Національної спілки письменників України. Народився 14 липня 1955 року на Волині. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка. Працював у районних, обласних, республіканських газетах в Україні та за її межами.

Попрацювавши за кордоном, повернувся до України в час біди — щоб стати ліквідатором аварії на ЧАЕС і написати свою першу документальну повість «Попіл Чорнобиля». Любов до рідного краю, відчуття належності до давнього роду поліських знахарів і травників Вовків звучатиме в його «Ще не пізно все змінити», «Грі у безкінечність» і «Чорнобильському романі». Ще одну таємницю своєї родини він розкриє, відвідавши у далекій Америці дядька і його родину. Події, пам’ять про які довгі десятиріччя намагалися поховати в архівах, і доля українців, які опинились далеко від Батьківщини, — в основі історичного роману Юрка Вовка «Доки смерть не розлучить нас». 

   Тлінню не підлягає. 

  Дуже хочеться спокійної обстановки, тихого мирного життя. Хочеться, щоб усі ті жахливі події, який пережив мій народ, моє село і люди, відійшли у минуле і не повторились ніколи. Важко слухати щовечора новини, вболівати за теперішні трагедії, яким не має кінця. Невмирущий і далекоглядний Тарас Шевченко мріяв про вільну Україну і щасливих людей. Своїм подвижницьким життям завоював такої слави, як ніхто, бо у своїх творах випромінював на всіх скривджених таку силу любові, яку відчуваємо через століття. Тому залишився на віки  зразком для поколінь. Не міг Тарас Шевченко оминути тему польсько-українського міжнаціонального розбрату. Вказує головну причину цієї ворожнечі:

Отак то , ляше, друже . брате!

Неситії ксьонзи, магнати

Нас порізнили, розвели,

А ми б і досі так жили.

  Вірш закінчується, як і сподівались, доброзичливим закликом - порадою:

Подай же руку козакові.

І серце чистеє подай!

    "Слава Богу, що минуло", - а надто як згадаєш, що ми однієї матері діти, що всі ми слов'яни. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини й внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову... Нехай житом-пшеницею, як золотом,  покрита, нерозмежованою останеться навіки, од моря і до моря слов'янська земля." Не судилось...

  І ось у мене в руках книжка "Пам'ять крові" Юрка Вовка. Автор тонкий психолог. Переживає і засуджує братовбивчу  війну між українцями і поляками. Агітацію і наклепи підсилює алкоголь. "Однак самогонка вже розбурхала кров та притупила мозок , і у підсвідомості зароджувалась злість. Страшна і безпричинна. Невідомо на кого і за що".

 Автор розповідає  про дружні стосунки двох сімей:  української і польської . Дружбу між двома хлопцями , які під впливом подій стали непримиренними ворогами. Марко Ткачук стає воїном УПА, а Левон Красніцький - Армії Крайової. Батько засуджує вчинок сина: "Бо я людина. І тебе народив людиною, сину..." "Від огиди до самого себе Левона аж пересмикнуло й ледь не знудило"  Автор переконаний  твердо, що "за підлість завжди приходить розплата".

  Марко - людина великого серця. Він говорить, що разом із ненавистю у нього жаль до Левона. Той убивав безневинних людей не тому, що таким народили його батьки, а тому що поляків і українців нацьковують один на одного. І ті, хто таке робить, найперше мають відповідати перед Богом за свої тяжкі гріхи. 

  Письменник пов'язує свою розповідь про минуле із сучасністю. Йому боляче, що українці масово їдуть до Польщі на заробітки. Польща виручає , приймає працьовитих українців . Автор попереджає: "Поки нас знову не нацькували один на одного, то треба миритись. помагати одне одному, прощати, -от що треба робити тепер полякам і українцям;-думав Іларіон. " І застерігає: "Не повторіть наших помилок". Це і є лейтмотив твору.

  На цьому аж проситься поставити крапку або знак оклику. А в пам'яті постають жахливі картини минулого, свідком яких довелось бути. Палає рідне село, догорає батьківська хата, густий дим закрив льоха, у якому заховалися мама з малою сестричкою і паралізованим дідусем. Городами біжимо з татом до бабусиної хати. Серце вискакує з грудей. Що там? Відкриває двері тато і  завмирає: у калюжі крові на колінах, з пораненою головою бабуся. Скрізь зойки, плачі, ридання...Братовбивча, міжетнічна війна. Хіба таке можна забути ? А простити треба. І висновки зробити треба!

 

Живіть, Голоби, у красі й добрі!

  

Олена Іванівна Чабан написала цей чудовий вірш, прочитавши книгу І.Пасюка "Голоби" і на згадку про зустріч з читачами нашої бібліотеки , яка відбулася 13 серпня 2017 року.

 Живіть, Голоби, у красі й добрі!
Чи то голі довкола горби
Виглядали з зеленого моря?..
Чи то людям голили лоби ,
Бо втікали від гніту і горя?..
Ні, непросто дізнатись, чому
У поселення назва – Голоби.
Бо ж чимало століть вже йому,
Стрімко канули в Лету немовби.
Свідчать знахідки з каменю там
Про заселення в середньовіччі,
Про зловісні нашестя татар,
Замок, спалений із городищем.
Королева в них польська була,
Що Голобами заволоділа:
Бона Скорца… Культуру несла,
Реформаторським духом горіла.
А селяни повинність тягли,
В замок Любарта ліс ще возили,
Бо відмовитись – ні, не могли:
За непослух лоби їм голили.
Плин історії… Зміна віків…
Війни…Унія….Утиск магнатів-
Все простий голобчанин стерпів:
Польську шляхту й російських «царатів».
Але думкою завжди жили:
Як змінити тяжку свою долю?
І на прю із панами ішли,
Щоб здобути омріяну волю.
Я гортаю літопис століть,
Що створили самі голобчани.
І від розпачу серце щемить:
Як же довго терпіли кайдани!
Лиш в молитвах до Бога несли
Свої думи і світлу надію.
В незалежність із Ним увійшли,
Заповітну увічнили мрію.
Йдуть у свято, в неділю у храм,
Щиро дякують Господу Богу
За життя, що дарує Він нам,
За освітлену в Царство дорогу.
А які знаменитості тут
У Голобах, зросли і трудились!...
І життєвий пройшли «інститут»:
Доброту нести людям навчились.
…Заплелися в рядочки слова.
Ожили сторінки історичні.
Возвеличена правда жива
Про минуле й сьогоднішнє – вічне!
Хай містечко Голоби живе
У віках, у чудовій місцині,
І шанує минуле й нове,
Множить славу святій Україні!

Вільна зона для відпочинку дітей.

    Ще раз повертаюсь до команди проекту "Тут і зараз". За два дні вони зробили невеликий ремонт в дитячому відділенні бібліотеки, купили і повісили нові тюлеві занавіски, карнізи, поставили жалюзі, постелили ковролін , пофарбували двері, столик і зробили екран для показу слайдів. Тепер залишилося ще купити проектор та ноутбук, щоб ті слайди показувати ( а може знайдеться спонсор, який придбає для бібліотеки цю техніку?) Та на цьому ми не зупинилися. Проектний менеджер селищної ради Юлія Франчук (яка і подала заявку на цей проект)організувала молодь із Молодіжної ради Голоб. Вони і займуться подальшим облаштуванням вільної зони для відпочинку наших юних читачів та маленьких діток, які приходять до бібліотеки з мамами-читачами. В планах: придбати і розфарбувати ще кілька столиків, пошити маленькі подушки та крісла-мішки і кинути їх на підлогу, щоб діткам тепло і зручно було сидіти. Ну і, звичайно, придбати різні ігри для дітей . Великі м' які іграшки вже принесла з дому бібліотекар Надія Журавська. Я думаю, що волонтерам, які в нас працювали, цікаво, як зараз виглядає кімната, де вони робили ремонт?

Книги від проекту "Тут і зараз"

   Як я вже писала колись , місяць тому у нас в бібліотеці працювали волонтери із команди "Тут і зараз". Вони ж подарували нам підбірку літератури. Серед них є книги по історії, художні , психологічні і інші. На абонементі ми облаштували поличку із цих книг, яка так і називається - "Від проекту "Тут і зараз". Багато книг вже вподобали наші користувачі і взяли читати. Я сканувала обкладинки лише невеликої частини подарованої літератури. З іншою частиною Ви познайомитесь, коли прийдете до бібліотеки!
   Щиро вдячні волонтерам за подарунок! 

    І знову, в черговий раз, зацвів 30 літній кактус в бібліотеці. Які гарні і ніжні квіти...