Живіть, Голоби, у красі й добрі!

  

Олена Іванівна Чабан написала цей чудовий вірш, прочитавши книгу І.Пасюка "Голоби" і на згадку про зустріч з читачами нашої бібліотеки , яка відбулася 13 серпня 2017 року.

 Живіть, Голоби, у красі й добрі!
Чи то голі довкола горби
Виглядали з зеленого моря?..
Чи то людям голили лоби ,
Бо втікали від гніту і горя?..
Ні, непросто дізнатись, чому
У поселення назва – Голоби.
Бо ж чимало століть вже йому,
Стрімко канули в Лету немовби.
Свідчать знахідки з каменю там
Про заселення в середньовіччі,
Про зловісні нашестя татар,
Замок, спалений із городищем.
Королева в них польська була,
Що Голобами заволоділа:
Бона Скорца… Культуру несла,
Реформаторським духом горіла.
А селяни повинність тягли,
В замок Любарта ліс ще возили,
Бо відмовитись – ні, не могли:
За непослух лоби їм голили.
Плин історії… Зміна віків…
Війни…Унія….Утиск магнатів-
Все простий голобчанин стерпів:
Польську шляхту й російських «царатів».
Але думкою завжди жили:
Як змінити тяжку свою долю?
І на прю із панами ішли,
Щоб здобути омріяну волю.
Я гортаю літопис століть,
Що створили самі голобчани.
І від розпачу серце щемить:
Як же довго терпіли кайдани!
Лиш в молитвах до Бога несли
Свої думи і світлу надію.
В незалежність із Ним увійшли,
Заповітну увічнили мрію.
Йдуть у свято, в неділю у храм,
Щиро дякують Господу Богу
За життя, що дарує Він нам,
За освітлену в Царство дорогу.
А які знаменитості тут
У Голобах, зросли і трудились!...
І життєвий пройшли «інститут»:
Доброту нести людям навчились.
…Заплелися в рядочки слова.
Ожили сторінки історичні.
Возвеличена правда жива
Про минуле й сьогоднішнє – вічне!
Хай містечко Голоби живе
У віках, у чудовій місцині,
І шанує минуле й нове,
Множить славу святій Україні!