середа, 15 березня 2017 р.

Роздуми над книгою: Жанна Куява "Нічниця"


   Продовжую і далі друкувати в блозі відгуки наших читачів на прочитані книги. 
Валентина Володимирівна Бережна написала відгук на одну з найулюбленіших книг наших читачів - "Нічниця"  і яку написала наша землячка, волинянка Жанна Куява.


   - Хочу поділитись з читачами роздумами на прочитану книгу Ж.Куяви "Нічниця".
   Я читаю багато літератури, різних авторів, в основному люблю читати життєві історії. Вони мені близькі по духу. та й, думаю, не тільки мені, багатьом читачам подобаються її твори.
  А чому саме я люблю читати її твори? Можливо тому, що події відбуваються в моєму рідному краї. І це про наших українських людей, простих і відвертих. Про їх нелегкі життєві долі, про справжнє жіноче кохання.
   Свої романи авторка пише простими словами, простими фразами, простими реченнями.Читаючи її твори, впізнаєш саму себе. Адже кожна із нас пережила щось подібне. І тільки ми, жінки,  можемо так щиро і віддано любити. 
   Саме про таку жінку, з її справжнім коханням, від якого стає лячно і моторошно написала Жанна Куява. Роман "Нічниця" - це твір про всіх жінок. 
   Головна героїня,  Іванна, спокійна, ніжна і добра молода жінка доглядає лежачого чоловіка. І кохає його безмежно, я б сказала - неземне це було кохання. Вона співає йому пісень, годує, наче дитину, пережовуючи йому їжу, купає. Називає його не інакше, як - рідний мій, небо моє, боженько мій, люблю тебе. Ні на хвилинку не залишає його самого. Вона і не шкодує про це. Бо  жити і існувати без коханого  Іванна не вміла. А з ним вона дуже щаслива.
  Вона щоразу давалася диву, коли чула вслід, що любов у неї якась ненормальна. Чому так кажуть люди? Вона щиро вірила, що коли б усі так, по справжньому любили, то ніколи б не страждали б ні від зрад, ні від душевного і фізичного болю, холодності і байдужості.
  Іванна задумувалася: можливо в неї від матері передалося вміння так жагуче і віддано кохати? Але ж любов - не знання, що їх можна передати, поділитися. або навички, які можна перейняти. Однакових почуттів не буває, сила любові - у справжньості.
    Багато життєвої мудрості Іванна перейняла від своєї хазяйки баби Груні.  Це була звичайна сільська, але досить дивовижна жінка. Було зрозуміло, що вона багато чого пережила у житті, а також і любовних пригод.
   -Без любові нема життя, дитино, - говорила баба Груня. І завжди застерігала свою квартирантку: чоловік може бути і красивий і гидкий, кривий і скупий і навіть дурний. Але все це для жінки терпимо! А остерігатися треба п'яниці.
     Мудрі слова, хочеться щоб ми, жінки, про це пам'ятали. Ніщо не робить жінок такими розумними, як вдале заміжжя! Бо добрий чоловік - найвища нагорода!
   Люди в селі називали Іванну -  Несміяна  і  відвернулися від цієї "приреченої" пари. Минали їхню хату десятою дорогою. Говорили : один каліка, друга слаба на голову. Іванна не ображалася і не переймалася цим. Сусідка, Наталка Бабій, яка жила неподалік, одна вона не відвернулася від Несміяни і зрідка навідувалася до них, приносила харчі. Шкодувала їх і старалася хоч чим-небудь допомогти.
   Справжнє кохання жінки - це дійсно вбивча, руйнівна сила, яка руйнує все на своєму шляху. Якщо любиш - то здатен на все. І "до неба злетіти й Бога полюбити"!
  Вдумайтесь в ці Іваннині слова: "Хай що з тобою станеться! Чи без рук ти був би, чи без ніг, чи без обличчя, а я б тебе любила більше за все на світі! Ти мій світ, моє життя..." Таке сильне бажання було у Іванни володіти своїм коханим не дивлячись ні на що.
  Так і сталося. Що відбулося насправді - прочитайте! Щиро вірю, що прочитавши цей відгук, вам захочеться чим якнайшвидше взяти до рук книгу. Також раджу прочитати романи "З медом полин", "Дерево, що росте в мені" та "Гордієві жінки". Впевнена - вам вони дуже сподобаються . І ви будете так само як і я переживати, роздумувати та робити висновки над прочитаним! 
   

Немає коментарів:

Дописати коментар