неділя, 30 червня 2013 р.

Вивчаємо історію рідного краю: Вівчицьк.


Вівчицьк.
 Перша згадка про село датується по церковних книгах 1868 року. Проте в книзі М.Теодоровича пишеться, що в «селі Волчицкь була часовня»  (каплиця на цвинтарі). В 1888 вона стала ветхою і загрожувала життю. В цьому році місцеві селяни склалися 200 руб. і з дерев, що виросли на кладовищі, побудували нову часовою (каплицю). Вона була набагато більшою і зовні мала вигляд невеликої церкви. 
    В спогадах старожилів села дві версії походження назви. В давнину це був край лісів, боліт, водилося багато різних звірів, найбільше було вовків – можливо ця назва пішла від слова «вовк». Сучасне село відбудоване в минулому столітті, а раніше це були хутори, і більшість з них розміщались в сторону Гончого Броду, в лісах  (Гудчій Бродь), де були ніколи не висихаючі броди.  Між Вівчицьком і Гончим Бродом нині добре видніється гориста місцевість. Тут  в минулому селяни утримували в своїх господарствах багато вівців. Можливо, що і така версія назви села вірогідна.
    На стіні каплиці є вибито «1892 рік, одинадцятий місяць». Можливо це дата закінчення будівництва, або освячення каплиці. Каплиця і нині стоїть на цвинтарі і служить жителям села за церкву. В 1992 році було проведено ремонт. Старожили пам’ятають, що в селі ще була церковна школа.
    Саме село в адміністративному відношенні відносилось до Голобської волості , нині Голобської селищної ради.
     В селі за часів панської Польщі жили поляки (була польська колонія) Лобачевські, Журавські, Мацієвські, Поручники, але мали небагато  землі, або вона була не родючою, тому всі вони були бідні. Добрі землі належили пані Мяновській, котра проживала в с. Голоби.
     Вівчицьк і Гончий Брід були однієї  сільської ради, і хутори переплелись так, що іноді не могли розпізнати, до якого села належить та чи інша садиба.
     З колишніх хуторів селяни переселились ближче до залізничної колії, утворивши одну головну вулицю. Зберігся хутір «Короткий», (дорога на Гончий Брід). Проте і нині залишились назви колишніх урочищ: Попелище, Гичка, Щурі, Гребля.
    В 30-ті роки, чи не вперше на Волині, у Вівчицьку організовується «Просвіта», яку очолив Наумчик Володимир. В клуні збиралась не тільки молодь, але й дорослі, вивчали Т.Г.Шевченка, ставили п’єси. Активістами були Поліщук Клим, Шевчук Марія, Шинкарук Марко.
     В роки першої світової війни жителів села евакуювали в східні області. Родичі  Порфирія Новосада пам’ятають, як їх бабуся, Уляна Прокопівна, перебувала в Миколаївській області і бачила царя Миколу. Він зустрічався з біженцями і дітям давав цукерки.
     В 1939 році, коли прийшла радянська влада, в селі організовується колгосп ім. Кірова , головою першого колективного господарства був Григорій Садовий.
      В роки Великої Вітчизняної війни жителі села першими відчули жах війни. В неділю, 22 червня, на село упав німецький літак. Через деякий час тут уже господарювали німці. Коли  16 березня Вівчицьк звільнила радянська армія, всі дорослі чоловіки пішли на фронт. Через село ішла лінія оборони, і всі, хто міг, копали траншеї. Відгриміла канонада війни, почалось мирне життя. В селі швидко створили колгосп, відкрили школу, медпункт, крамницю.

 

  Активними у відбудові повоєнного господарства були Пахолюк Артем, Пахолюк Василь, Наумчик Єгор, Новосад Порфирій, Поліщук Клим, Гарлінська Анастасія.
    З року в рік життя ставало кращим, підвищувались врожаї , збільшувалось поголів’я худоби. Колгосп з кожним роком зростав і міцнів. Високих показників добилися трудівники господарства в 1967 році. Було вироблено набагато більше державних замовлень. Самовіддану працю трудівників уряд високо оцінив. Багатьох нагородили орденами і медалями, звання Героя Соціалістичної Праці було присвоєно доярці вівчицької ферми А.Є.Гарлінській. В 1958 році її обрали депутатом Верховної Ради СРСР. Анастасія Євтихівна народилась і прожила все життя у рідному с. Вівчицьк. Це жінка прекрасної долі, людина безмежно щедрої душі. В 30-ті роки вона, комсомолка, брала активну участь у підпільній роботі. З 1939 по 1941 і в перші повоєнні роки в її хаті була розміщена сільська рада. Із перших днів створення колгоспу і до виходу на пенсію, вона – доярка.
    Шанують людей праці в селі. Продовжувала добру справу Анастасії Гарлінської  Лідія Василівна Буднік, Заслужений працівник сільського господарства. Ветеран війни Порфирій Трохимович Новосад все життя пропрацював з технікою, бригадир тракторної бригади, кавалер ратних і трудових орденів.

Немає коментарів:

Дописати коментар