Cело Погиньки розкинулось серед лісу пообіч траси Ковель-Луцьк. Тут живуть працьовиті мирні, добрі, спокійні люди. З діда-прадіда тут сіяли хліб, ростили дітей.
Ця сторона - хвилюючий спогад дитинства для уже немолодого Володимира Ганулича. Все тут знайоме. рідне, хвилююче. Це земля його батьків. Та й, власне, його земля. Тут пройшло його дитинство, незабутня юність. Це він садив цей ліс, колись давно, рівняючи рядочки сосенок, берізок.А нині... Незчувся - пролетіли роки. Шумить густий ліс.
І отой шум беріз і вічно зелених сосен і до болю рідна материнська пісня і тихе плесо і садочки, які так мило обнімають хати погиньчан і саме їх життя стане темою написання "Хуторянки". Це була перша книга нашого земляка, члена спілки письменників України В.Ганулича. Ще в далекому 1999 році, з дарчим підписом, подарував книгу бібліотеці сам автор.
Книга з роками зачитана. Наша читачка , Валентина Іванівна Остапчук , ділиться своїми враженнями про прочитану книгу:
"У повісті "Хуторянка" захоплює епізод, коли один з героїв Максим грав на скрипці останню свою лебедину музику, вкладаючи в неї всю свою душу і вміння, та так, що в іншого героя, малого Андрійка "від голих п'ят до коріння волосся" пройняла ця гра. Так повина сприймати будь-який вид мистецтва людина - звідси висновок. Щоб хотілось читати, бачити, слухати. А не так, як в деяких сучасних книжках наша калинова мова засмічена вульгаризмом.
В оповіданні "Чоррі" письменник виступає на захист пташок, цього будуть вчитися і читачі. А ще тут один з героїв через поганий вчинок одержує прізвисько Капловух, бо йому нам'яли добре вуха за те і він зарікся: боронь, Боже, нищити заради забави діло рук людських.
Герой іншого твору - Дарій - міський житель. Він іде вулицями і милується своєю роботою. Бо він творець, будівельник. В кожному будинку є частка його душі, яку він вклав в улюблену справу. Отже, лишив великий слід на землі на противагу тим новоспеченим панам, які нечесним шляхом "прихватизували" важливі об'єкти, ще й хизуються тим. Дарій кидає своєрідний виклик їм.
Книга навіває на роздуми читача: для чого він живе і що залишить після себе."
А цьому році вийшла з друку нова книга автора - "Білий Камінчик Щастя". Роман-казка написана у захоплюючому пригодницькому стилі. Тут змальовується гармонія живого світу природи, що проявляється в одвічній боротьбі добра і зла.
Інша наша читачка, Лідія Володимирівна Гарлінська, колишня вчителька, яка у свій час навчала юного Володимира у Голобській школі, ділиться роздумами про прочитану роман-казку:
"Автор говорить про вічне призначення всього живого й сущого на Землі, про стремління до продовження свого роду і глибоку повагу до творчої праці. Зцілюються рани, допоки є мета.
Яке то щастя - жити у мирі і злагоді з усіма своїми ближніми. Журиться птиця, що "рідні діти недорослі в світах заблудились, а потім загубились( коли настане для батьків сива осінь).
У казковій формі - спортивні забави: чому назвали футбол, волейбол, гандбол, теніс.
Скрізь виділеним жирним шрифтом - мораль оповідання : ходити в гості завжди приємно - але тільки до собі рівних. Щастя - химерна штука, особливо коли його шукають у чужих широтах. Заставляє задуматись вислів : "бо залишити після себе Пісню дається не кожному"
Автор вірить, що настане Дім величний - Добра і Щастя Дім. Цього бажаємо і автору. Ще творити й творити і частіше зустрічатися із земляками"
Немає коментарів:
Дописати коментар