Наша пам'ять, наша біль.

    Щороку 27 січня згадують численних жертв Голокосту. Цю дату визначила Асамблея ООН. Бо саме 27 січня 1945 року Червона Армія звільнила в'язнів німецьких концентраційних таборів Аушвіц - Біркенау поблизу  польського міста Освенцім, де зазнали надлюдської жорстокості та знущань мільйони людей. Найбільш жахливого знищення від фашистів зазнала єврейська нація. В цей день ми із скорботою згадуємо тисячі застрілених, закатованих, знищених на території України у ті страшні роки євреїв.
     Про це у скорботній годині "Наша пам'ять, наша біль", яка проходила на місці поховання розстріляних окупантами місцевих жителів, євреїв,  розповіла завідуюча Голобською селищною бібліотекою В.В.Січкар. Про страшні,  трагічні сторінки історії  говорила і вчитель Плотникова Н.О.
    Учасники заходу хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих. До пам'ятника були покладені квіти пам'яті.

   В селищній бібліотеці організовано виставку-роздум "Забуттю не підлягає".

Свято єдності і нації.

    В бібліотеці до Дня Соборності України  провели  історичну годину  "День Соборності України - свято єдності нації" .  96  років тому було проголошено Акт злуки Української Народної Республіки і  Західно - Української Народної Республіки. Сьогодні Україна знову бореться за свою Соборність, і тема єдності набула величезної уваги. Українці згуртувались, щоб відстояти свою незалежність, територіальну цілісність держави.  Тисячі наших хлопців воюють на Сході за те, щоб Україна була вільною і незалежною, проливається кров, гинуть українці за те, щоб не стала роз'єднаною наша земля.
   28 липня 2014 року в запеклому бою за висоту  на Савур-Могилі  загинув і наш односельчанин, дев'ятнадцятирічний Станіслав Максимчук. Загинув, захищаючи Україну та її майбутнє. В бібліотеці оформлено тематичну поличку " Він загинув, щоб жила Україна", біля якої постійно горить свічка.

Свято доброти і милосерддя.

     Щедрою і багатою була кутя 13 січня у хаті благочинного  Голобського благочиння  ієромонаха Ніфонта, а запросив він до себе тих голобчан,  хто сьогодні живе самотньо або хворіє і  фактично довгенько  через проблеми із здоров'ям  не бачить та не спілкується з однолітками, колишніми колегами.

      Щоб ця зустріч відбулася, потурбувалася й Голобська  селищна рада.  Селищний  голова Сергій Гарбарук підвозив тих, хто не зміг самостійно добратися, інші прийшли із соціальними працівниками. 

    



    Запросивши всіх за накриті столи,  о. Ніфонт привітав гостей із Новорічно-Різдвяними святами, розповів про таїну святої вечері, про Різдво, про народження Сина Божого, якого всі нині славимо. Після тихої молитви кожному з присутніх ветеранів пригадалися роки дитинства, юності, коли вони в родинах відзначали ці незабутні свята…

    А на порозі  оселі  вже –колядники із щирими віншуваннями, невмирущими колядками,  щедрівками. Це – гурт колядників церкви Святого Георгія Побідоносця, діти з недільної школи із вертепом у чудових костюмах, учнівський колектив "Дударик" (на знімках). Запрошені на гостину радо сприймали  гарні виступи, згадували, як у холодні-голодні повоєнні  роки теж ходили від хати до хати з колядками і дуже тішилися, коли хтось давав пирога  чи горішків.

   


        Із хвилюванням про святкування Різдва   розповідали Л. Чабан, О. Ількевич, Н. Павлішина, П. Щесюк. А дещо молодші оповідали, як за часів атеїзму за колядування карали в школі, висміювали у стінгазетах, викликали до директора школи батьків.

    Та народні звичаї все одно жили, люди складали нові колядки, співали їх. Марія Коляда заспівала давніх колядок із свого дитинства, учасниця війни Зоя Гнатюк теж підтвердила: не завжди у важкі роки було що поставити  на стіл, але колядки не забували.

     Щедрий вечір у священика був справді щедрим: прихожани, волонтери приготували чимало домашніх страв, а Марія Мартинюк та Ірина Козел не встигали розкладати голубці, налисники, пиріжки, вареники, ковбасу. До щедрих столів люди додавали своє тепло, увагу, любов.

     Селищний голова Сергій Гарбарук  подякував священику за чудову ініціативу провести такий  благодійний захід. Слова вдячності від ветеранів  за піклування й увагу висловила і голова Голобської ветеранської організації Марія Янко.  

      Задоволені і щасливі розходилися ветерани, але не додому відразу, а до церкви, щоб віддати шану Новонародженому і подякувати Всевишньому за турботу про них. 

      Нехай же милосердя, добро, щира безкорислива допомога завжди будуть з тими, хто цього потребує!

 

Вітаємо з Новим роком!

Хай здійснює бажання рік Новий,
Здоров’я прибавляє,
З чудовим святом, радості і мрій

Ми щиро і сердечно Вас вітаєм!

Зустріч в бібліотеці.

      В бібліотеці відбулася зустріч читачів бібліотеки, шанувальників районної газети "Вісті Ковельщини" з редактором газети Миколою Вельмою та з відомим ковельським письменником Анатолієм Семенюком.
    Микола Вельма розповів про життя редакції газети, про те, як висвітлюються події в Україні. Велася мова і про велику політику. Цікавим і змістовним було спілкування редактора із читачами бібліотеки.

  Анатолій Семенюк подарував бібліотеці свої книги. Присутнім  дуже сподобалися вірші, які прочитав автор.

Шевченкове слово – для усіх століть

     Є  імена, що увібрали в себе живу душу свого  народу, стали частинкою його життя. Таким для нас, українців, стало ім'я Т. Г. Шевченка, чия творчість ось уже 200 років викликає в нас почуття гордості і захоплення.
Наша землячка Людмила Ржегак, котра народилася в Голобах, а проживає в Червонограді, присвятила свою поезію Великому Кобзарю, що увійшла до збірки "Твоїм вогнем ми горимо" і яку подарувала читачам нашої  Голобської бібліотеки.
Колишня голобчанка, чиє дитинство обпалене немилосердним вогнем  Другої світової війни і повоєнного лихоліття, дуже потребувала  підтримки – і матеріальної, і моральної. Останню знайшла в задушевній пісні, у яскравих барвах навколишньої природи, у вишиванках, у хвилюючому поетичному слові.
     Людмила Антонівна добре пам'ятає, що в їхній хатині були портрети Тараса Шевченка і Лесі Українки у вишитих рушниках. В домі знаходився "Кобзар", якого дуже цінували і любили читати вголос.
     Ота чаруюча магія Шевченкового слова і привела пані Людмилу на філологічний факультет Львівського держуніверситету і веде її по життю. Бо "воно невмируще і вічне, палке, пристрасне, життєдайне і вічне, як Земля і небо, як Сонце і Всесвіт", – пише поетеса, даючи оцінку творам Тараса.
      Поезія Л. Ржегак проста, доступна до читання, вона ніби заставляє ще раз вдуматись в твори Великого Поета, замислитися над їх змістом саме сьогодні:
Я вірю, в мене сумнівів немає:
Україна вже з колін встає
З твоїм, Тарасе, віщим словом,
Що ти поставив на сторожі…
     В поезії Людмила Ржегак нагадує нам про заповіти Великого Кобзаря, просить прислухатись до його слів. Бо від того, чи знайдеться місце для Тараса в наших душах, залежить, ким ми будемо, яким буде наше майбутнє. Адже для всього світу слово "Україна" нерозривно пов'язане з ім'ям Т. Шевченка, бо йому судилось стати символом нації.
      На закінчення книги поетеса говорить: "Шевченко не просто славетний митець. Він духу Вкраїни перлина. Володар людських він думок і сердець. І просто – Велика Людина".

День Гідності та Свободи.

    В бібліотеці відзначили День Гідності та Свободи. Це свято започатковане указом президента України 13 листопада 22014 року - повідомила у своїй інформації  завідуюча бібліотекою  В.В.Січкар.
    А також сказала, що  Майдан 2004, який був Святом Свободи, і Революція 2013 року, Революція Гідності, які  стали випробуванням на цінність особистості людини, виміром людськості та гідності, змінили Україну. Українці продемонстрували свою європейськість, своє прагнення до свободи.  В.В.Січкар розповіла про  ті  історичні події, які перевернули свідомість українців, про патріотизм нашого народу. Згадали Героїв Небесної Сотні та усі воїнів , що загинули на Сході України заради миру і злагоди країни, в тому числі і юний дев'ятнадцятирічний голобчанин Станіслав Максимчук.

   В бібліотеці було оформлено книжкову виставку під назвою "Тернисті шляхи мужності і слави"  , на якій були  представлені твори, які відображають події на Майдані, під час Революції Гідності та події на Сході України. Присутні ознайомилися з папкою , в якій розкриті бойові звитяги Героїв Небесної Сотні. 

Допоки  в  грудях б’ється  серце...

Від цього року 21 листопада в Україні – День Гідності та Свободи.  Це, вважаю, правильна реакція Президента на події на Майдані, увіковічення Героїв Майдану,  бо про ті доленосні події зобов’язані знати нащадки.
Подвиг Героїв Небесної Сотні та Героїв, які гинуть на Сході, захищаючи мир і злагоду на рідній землі, не повинен бути забутим. Це – уроки патріотизму, вірності і безкорисливості. Треба мати в серці неймовірно велику  любов до неньки-України, щоб не зламатися.
Перебуваючи в нелюдських умовах, знаючи, що ворог вдесятеро сильніший за тебе зброєю, стріляє, нівечить усе довкола, а ти, зціпивши зуби, стискаючи зброю, не маєш права стріляти, бо там – мирні люди, діти, бо підписано перемир’я…
Сумно було в бібліотеці Голоб того дня. Зібралися небайдужі відзначити День Гідності та Свободи. На екрані – фотознімки подій на Майдані. Ведуча – голова районної ветеранської організації Валентина Січкар – з’ясовує, чому відбувся Майдан. Присутні полемізують.
А не треба далеко йти. Адже у Голобах без війни зник безслідно плодоконсервний завод, який славився далеко за межами України своєю продукцією. Була сировина на місці: полуниці – в Погіньках, березовий сік, яблука –  поруч.  А сирцех, льонозавод, РММ, ПМК?! Все пішло у “прірву” – в чиюсь ненаситну кишеню.
Треба, щоб чиновники, влада  знали, що зажерливість, порушення Закону чи моралі колись вилізуть на поверхню, і злочини мусять бути покарані та засуджені. Хіба не через їхню ненаситність ми, обдаровані Богом на такій землі, постійно маємо проблеми?! Хіба не через них – лицемірних і брехливих –  цвіт нації, розум нації зміцнює економіку інших держав, а малограмотні спритники і перевертні стали неймовірно багатими?!
Саме вони цураються рідної мови, не знають і не хочуть знати історії своєї Батьківщини, проблем рідного народу. Україна для них  – комора. І яку відданість Україні, воїнам проявляє  мій рідний народ у цей тяжкий час: плетуть, шиють, в’яжуть, купують, співчувають. А чого варті волонтери! Безкорисливі, сміливі, з хоробрими і люблячими  серцями! Ворог помилився: Майдан зробив наш народ сильнішим, згуртованішим.
Кожної неділі, кожного свята ми в храмі УПЦ КП стаємо на коліна у спільній молитві за мир в Україні, за наших  безстрашних воїнів, за загиблих. А узаконення Дня Гідності та Свободи зобов’яже кожного не бути байдужим, берегти свою Батьківщину більше життя, бо є з кого брати приклад і пробуджувати свою совість: «Чому хтось, а не я? Я сиджу в барі, а хтось  – в холодному окопі…».
Добре,  що в бібліотеці впорядковано альбом Героїв Небесної  Сотні. Це не просто перелік прізвищ. Відкриваю першу сторінку – на мене із світлини дивиться добрими очима вродливе обличчя юнака. Йому б тільки жити, берегти чи створювати сім’ю, а він, як сотні інших, вмирає, захищаючи нас. Хіба можна без сліз чи байдуже листати таку книгу Пам’яті?
Хвилює і стенд під назвою «Він загинув, щоб жила Україна», присвячений світлій пам’яті Станіслава Максимчука. І постійно біля портрета —  квіти і свічка пам’яті. Загинув голобчанин у дев’ятнадцять у бою за Савур-Могилу, перебуваючи в зоні АТО. Був Станіслав гранатометником механізованого батальйону… Війна нівечить людські душі, але нехай не знищить людської гідності і людяності. Допоки  у грудях б’ється серце – будьмо патріотами!
День Гідності та Свободи співпав із днем святого Михаїла. Це символічно, бо архангел Михаїл – переможець зла, мужній лицар, захисник, який перемагає темні сили. Молімося: нехай він охороняє нашу рідну землю та її захисників від сатанинських задумів наших ворогів та допоможе здобути мир і щастя моєму миролюбному народові!
Лідія ГАРЛІНСЬКА.
смт Голоби.