Вічна пісня барв і кольорів, неповторна музика натхнення...

  Окрасою свята стали виставки вишитих картин Валентини Володимирівної  Щур, вишиті ікони Ніни Іванівни Щесюк та написані картини Антоніни Байди. 

    Благоговійно зупинялись голобчани і гості свята  біля вишитих ікон, які представила на виставці 78-річна Щесюк Ніна Іванівна. 

 

    Вишиває Ніна Іванівна вже багато років. Спочатку це були рушники, картини, плаття для дочок. Ікони вона почала вишивати, з благословіння священника,  більше десяти років тому. І на даний час у її доробку вже до тридцяти вишитих ікон. Правда, дома залишилося небагато - майже всі ікони вона подарувала дочкам, онучкам, родичам і знайомим. 
   Вишивання ікон - це таїнство, яке вимагає надзвичайно технічної майстерності та глибокої віри в свою справу. Це дуже складне мистецтво,  яке потребує терпіння, досконалого художнього смаку та точного розрахунку. І все це є в Ніни Іванівни. І ні поважний вік, ні те, що вона вже погано бачить не на заваді творчим планам - мріє вишити ще багато ікон. І дай їй, Боже, здоров'я та сил!

   Виставка написаних картин ще однієї нашої односельчанки Антоніни Байди - не менш значуща подія для селища.

 В захопленні зупинялись люди біля її полотен, милувались природою, різнобарвними квітами, червонобокими яблуками... І важко було повірити, що це написала людина, яка здобула зовсім іншу освіту і все життя займалась іншими справами.

Антоніна Миколаївна закінчила металургійний інститут, здобула професію інженера-технолога.  Пізніше самотужки  опанувала  професію швеї і, як каже вона сама, вже більше двадцяти років заробляє цим на життя.
  Але все життя мріяла малювати. І хист до малювання мала з дитинства. Вже в другому класі мама посилала малюнки Тоні в журнал «Малятко». Ходила на гурток малювання.  Ще в юному віці для школи випалила на дереві портрет Лесі Українки.  Всі ті роки писала невеличкі картини для себе і для дітей.
 Та тільки 4 роки тому  серйозно зайнялась написанням картин, відвідавши майстер-клас  в художника-професіонала в Домініканській республіці, де відпочивала разом з дочкою,  до речі, майстер-клас був на іспанській мові. 

   Цілий рік малювала, як уміла. Поки одного разу не показала свої картини о. Ніфонту і той познайомив пані Антоніну з відомою луцькою художницею Світланою Семенівною Костукевич, роботи якої добре відомі багатьом жителям селища, тому що вона вже два рази виставляла свої картини Голобській дзвіниці.  І зараз її картини знаходяться в Голобах. Два роки їздила Антоніна в Луцьк на навчання до майстрині. І ось результат – за чотири роки Антоніна Байда написала біля 70 картин, багато з яких подарувала рідним, знайомим.  30 картин знаходиться зараз на нашій виставці.  Як сказав один учень з 9 класу, побачивши картини: «І навіщо потрібні нам чужі, незрозумілі  картини, коли в наших Голобах знаходяться такі шедеври, так і хочеться з’їсти ось ті яблука, або понюхати такі красиві квіти». І це найбільше визнання для талановитої художниці. 
   Зараз Антоніна Миколаївна пише нові картини. Влітку буде виставка її робіт у Луцьку.  Удачі Вам, Антоніно! І нових творчих злетів! 

 

 

Моє село - доброти і любові криниця.

   Весело і цікаво провели голобчани  6 травня  День селища.
 На дев'яту годину зібрались в Свято-Георгіївському  храмі  на богослужіння.

  О  дванадцятій годині продовжилось свято флешмобом "Оберіг рушниковий".

  А далі - ігри, розваги, вікторини, смачний двохметровий торт, куліш...

   Гарною цікавинкою для голобчан стало облаштування ретро зони. 

  Працівники бібліотеки оформили книжкову виставку "Моє село - доброти і любові криниця", на якій, крім літератури про історію виникнення селища, про виданих людей, які народилися в Голобах і є гордістю селища, була представлена поличка "Літературні Голоби", на якій зібрали книги Раїси Балахно, Володимира Ганулича, Лідії Гарлінської,  Григорія Кащенюка, Людмили Ржегак, Валентини Остапчук, Валентини Савчук і Михайла Хижка.  Крім книг присутні змогли ознайомитися з папками "Голоби на сторінках преси", в яких зібрані вирізки з газет і журналів протягом тридцяти років. Також були представлені альбоми: "Михайло Хижко - наш земляк, поет-гуморист", "Життя і творчий шлях Галини Орлівни", "Народився в Голобах - серце їм своє віддав", про відому в селищі родину Володимира Байди.

Світлій пам'яті Віктора Божидарніка.

     26 квітня минув рік, відколи перестало битися серце ректора Луцького національного технічного університету,  почесного громадянина селища Голоби Віктора Божидарніка.
 Довідка: Віктор Володимирович Божидарнік народився 22 квітня 1945 року у селищі Голоби Ковельського району Волинської області. У 1970 році закінчив механіко-математичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (спеціальність — механіка). Продовжив навчання в аспірантурі університету, працював у ньому асистентом. У 1974 році він захистив дисертацію на присудження наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук. Із 1977 року очолював Луцький національний технічний університет.
  Заслужений вчитель України  Любов Олександрівна Бай,   поділилась своїми спогадами про нього.

Верни до мене, пам'яте моя,
нехай на серце ляже ваготою
моя земля з рахманною журбою.
Хай сходить співом горло солов'я
в гаю нічному. Пам'яте, верни
із чебреця, із липня жаротою.
Хай яблука останнього достою
в мої, червонобокі, виснуть сни.
  І я гукну. І край мене почує.
Верни до мене, пам'яте моя. (В.Стус)

  Надзвичайно боляче говорити про людину, якої вже немає серед нас. Сьогодні згадуємо світлої пам'яті Людину - науковця, інтелектуала, ректора з Божої ласки, патріота - українця Віктора Володимировича Божидарніка,  біль утрати за яким не згасає.

  Витоки його босоногого дитинства - із мого рідного селища Голоби. І хоч мамина молитва зосталася за далем відшумілих літ,  що тривогами лягали на його скроні, син був вдячний матері за науку. Відмінно вчився, задачі з математики лускав, як горіхи,  був найкращим футболістом. Свої Голоби дуже любив.

   Далі - собор духовності і науки, його Альма-Матер. 

   Небо над Україною щораз стає вищим,  коли їй дарують свій подвижницький талант і труд такі люди, як він.

   Чи можна описати словами океан глибоких думок, море світлих почуттів, невичерпні життєдайні джерела інформації про людину, яка пішла у вирій до вічності, але безсмертна своїми справами?

  Віктор Володимирович болів Україною, своїм дітищем і мав мужність бути собою.

   Нам було світло біля його світлого розуму. Нам було затишно біля його шляхетної доброти, надійно біля його совісті.

   Знакові люди - це дар Божий, вони великі серцем і словом, вірою і справами. Через їхні серця Господь відкриває нам нелегкий шлях до України вічної.

  Сумно на серці моєму, бо вже ніколи цей шляхетний інтелігентний чоловік не ходитиме голобськими стежками, не провідає матір бодай на цвинтарі.

   Добрий слід залишив він по собі. Важко змиритися з утратою людини,  яку знав і поважав. Лише нині,   коли спливає час, відчуваємо масштаб цієї втрати. Саме такими людьми тчеться полотно української науки. Великий ерудит, невтомний трудівник, толерантний, приязний і завжди уважний співрозмовник.  У кожну роботу вкладав частинку свого серця.

   Як уважний садівник пагіння, плекав наукову молодь, звершив безліч добрих справ для університету. Був справжнім , загартований життям, бійцем і невтомним працелюбом.

   Щоденною невсипущістю, перейнятістю долею України і вщерть наповнений працею розуму й серця був кожен прожитий ним день.

    Та Бог дарував йому недовге життя. Коротка життєва дорога не знає короткої пам'яті. А наша світла пам'ять нехай стане продовженням його світлого життя.

Бездонне небо ми вчимо напам'ять-

Навіки там схолов Ваш слід.

 Живем: любов, свіча і пам'ять,

І сіль невиплаканих сліз.

А дні, мов павутина, рвуться.

Перецвіли без Вас вже вишні,

Ось-ось й достигнуть - аж сміються.

В серцях же - зашпори гарячі.

Сміються вишні! Ні,  о Боже,

 Плачуть... 

    Нехай мої слова летять 

Молитвою до Бога...

Та чи дійдуть, чи долетять?

Щаслива їм дорога...

Голоби

Любов Бай,

Заслужений вчитель України