Це розповідь дев’ятнадцятирічного юнака про своє життя. Розповідь відверта, детальна, і, на перший погляд, здається, що вона перевантажена цими подробицями. Але так тільки здається. По мірі розвитку сюжет захоплює, затягує читача в свою орбіту і більше не відпускає до самого кінця. Подробиці створюють необхідний ореол достовірності, вони точні, правдиві і зовсім не схожі на самокопання автора.
У повісті описуються останні сім днів життя головного героя. Умовно твір можна поділити на дві частини: "до Майдану" та "на Майдані".
Продовжує рубрику "Роздуми над книгою" Лідія Володимирівна Гарлінська, чудова наша читачка, вчитель-методист, ветеран педагогічної праці.
-Письменник Марко Рудневич мені досі був невідомий і книжку з такою назвою взяла в руки із здивуванням і навіть із зневірою. Як і хто може сказати: "- Я з Небесної сотні?" Як можна зрівнятися з героями Майдану?.
Та сумніви розвіяли уже перші сторінки повісті. Твір глибоко передає психологічний стан героя, його емоції, почуття, переживання і роздуми. І Макс, хлопець із Сміли, студент, єдиний син у батьків, вирішує не відсиджуватися вдома, не сподіватися, що інші підуть і будуть боротися, поповнює ряди тих, які на Майдані. Вони хочуть змін, хочуть жити у вільній європейській країні, де не крадуть 80 відсотків бюджету, де можна за чесну заробітну плату купити квартиру і т.д. Тому просто так з Майдану ніхто не піде. Або їх винесуть, або вони підуть з перемогою.
Лейтмотивом проходить думка про незрадливу любов до України. "Ми її, нашу землю, не віддамо нікому". Є багато виховних моментів, висновків, як от: " ми повинні поважати батьків, без цього ніяк", "не можна прожити життя без помилок", " зрада - це найстрашніше" і т.д.
Багата мова твору (епітети, порівняння): " тану, наче морозиво на батареї, "діти ... повисли на мені, як ті мавпи на пальмі , нема в них цієї сотні обгорток, в які так люблять загортати себе дорослі", " поки вони маленькі, вони такі, як є".
Але зачасто автор вживає таку лексику, яка збіднює мову: дебіли, придурки, дурні. Письменник хоче показати, що герої твору наелектризовані до краю, знервовані, то і мова різка. Та інколи зовсім не підходить грубити, як от : "люди вийшли на Майдан сказати своє слово і ніхто не закрив їм пельку"
Сльозами закінчила читати епілог: "Пробач. що покинув тебе і віддав перевагу іншій...І я обрав її, цю вічно юну красуню з таким щемким іменем Україна. Ця Небесна Сотня обрала Україну.
Закінчила читати книгу М.Рудневича "Я з Небесної Сотні" і хочу обов'язково зробити презентацію для своїх користувачів. Книга залишила глибоке враження, я побачила Майдан із іншої сторони.
ВідповістиВидалити