понеділок, 21 березня 2016 р.

Роздуми над книгою: Іван Костиря "Ненька. Хата. Доля"

   Лідія Володимирівна Гарлінська  нещодавно прочитала трилогію І.С.Костирі "Ненька", "Хата", "Доля" і написала відгук на прочитане. 
   Іван Сергійович Костиря - письменник Донбасу, закоханий у рідний край, у його людей, стійких у випробуваннях, мужніх. Та є й інші, які гоняться за наживою, втрачаючи совість і людську гідність.
   Запам'ятовуються і приваблюють образи дітей, мати, інші жіночі образи. Дуже багата мова твору:  Дуняша металася, як пташення. викинуте бурею з гнізда , соняшник у нього як живий.  Він,  закоханий у рідну природу,  помітив зернятко, яке проросло у млині. Автор вболіває за долю України, яку мучили споконвіку і турки. і татари, і ляхи, і німці... Як можна кинути цю землю? Твір глибоко психологічний, письменник тонко відчуває і передає свій стан, коли втрачає матір, коли бачить покинуті села, житла, повиті журбою і забуттям. Автор навчає, що          сімейне щастя само собою,  як манна небесна, не звалиться. Його треба створювати. Бути живим прикладом для живих. Бо короткий твій вік у цьому світі.
     Переконливо звучать висновки: батьківська наука ніким не може бути замінена,  цвинтар мирить усіх. І прикро, що, видно, пройшли ті часи, коли з роду в рід  діти догоджували своїм батькам.
    Треба пам'ятати своїх предків, бо без цього людини не буває. Людина повинна глибоке коріння пускати в рідну землю, і тоді вона буде живити його. Народ не прощав подружньої зради, вчиняв самосуд.
    Трилогія пересипана епітетами, порівнянями, прислів'ями, як от: яка воля, така і доля.
 Вона як збірник українських народних пісень. Але зустрічаються русизми (потухло), сидівших і т.д.
  

Немає коментарів:

Дописати коментар