пʼятниця, 28 березня 2014 р.

Вічна слава Кобзаря

      Про Великого Кобзаря, здавалось би, чимало написано, багато відомо з його життя, однак, напевно, ніколи не вичерпається цікавість до нього, його творів. Чому ми стільки років ставимось до Т. Г. Шевченка з такою шаною, любов'ю, чому і сьогодні через століття читаємо, вивчаємо його твори? Певно, секрет у тому, що він – геніальний поет, посланий на нашу землю самою долею.

Відомо, що кожне покоління вносить в історію нашого життя свої ідеї, своє слово. І тільки Тарасове невмируще слово пройшло віки і теж близьке й зрозуміле сьогодні. З роками перечитуємо "Кобзаря" і завжди по-новому сприймаємо, знаходимо відповіді на свої запитання. Шкода, що сьогодні ніде купити такої цінної книги, котра спонукає нас бути мудрими і добрішими.
В багатьох сім'ях, старшого покоління в домашніх бібліотеках є твори Т. Шевченка, особливо "Кобзарі", а молодь їх не має.
Якось зустріла жінку, котра онуку хотіла подарувати Шевченкового "Кобзаря" і не змогла, бо не знайшла книги в книжкових магазинах.
Чому ж такі дорогі твори безсмертного Шевченка? Чому вони такі близькі?
Може, тому, що так зворушливо Кобзар відтворив красу рідного краю і  передав нам найкращі її описи. Бо тільки в його творах — неповторна природа України, тільки Шевченко нас переконав, що у цілім світі немає такої України, немає другого Дніпра, ніхто не зворушив так глибоко рідним "садком вишневим коло хати з хрущами, що поміж вишнями гудуть", ніхто так не передав красу рідної, української ночі, коли небо – чорне море, серед якого Місяць – срібний човник виринає, то потопає, а ген далеко за хмарами, сам Бог заслуховує всього, що серед нашого степу могила з вітром говорила.
Уміло передав Шевченко спів рідної землі у прекрасній формі колядок, щедрівок! А Шевченкові пісні – їх пам'ятають віками. Для багатьох ці пісні стали народними. І неперевершена сила – "Реве та стогне Дніпр широкий". Її слухають стоячи і не без хвилювання.
Нещодавно прочитала спогади учасника битви за Дніпро, який згадує далекі тривожні літа.
"В роки Великої Вітчизняної війни музей Т. Г. Шевченка на Чернечій горі перетворили в концтабір. Хотіли знищити пам'ятник Великому Кобзарю, замінували навіть. Але фашисти вирішили скористатись тим, що радянські війська у народні святині не стріляють, тож окопали на Чернечій горі важкі гармати і били по наших переправах. Воїни, справді, по Тарасовій горі вогонь не відкривали. Ми форсували Дніпро, обійшовши ворога з флангів».
Вже тоді на Канівськім плацдармі подвиг О. Матросова повторив поет Борис Котов. Гітлерівським батарейцям вдалося втекти, і фашисти відкрили артвогонь по пам'ятнику на відстані. Сотні снарядів вибухали в той день на Чернечій горі, не один осколок поранив бронзове тіло поета. Але витримав Тарас, не скорився, не впав.
Один із поетів В. Соботович пізніше напише:
Щаслива мати, породивши сина.
Щасливий син, прославивши її.
На світі є Шевченко й  Україна –
То батько й мати дорогі мої.

Один із шевченкознавців В. Портянко у своїй колекції зібрав 1200 віршів, присвячених Великому поету. Шевченкові слова і нині актуальні, бо правда, за яку закликав боротися Шевченко, як говориться у святому писанні, – життя. Саме тому з глибшим пізнанням поета, ще глибше западає в нашу душу його живе слово. Бо за ним стоять – любов і пам'ять.
А ще його твори пробили мур байдужості до українського слова, піднісши відразу нашу мову і літературу на нечувану височінь. Слово Шевченка "людям серце розтопило". І колись поет з презирством говорив про тих, хто цурається рідного слова. Була його мрія: "Що наше слово не вмирало". Хіба не актуальні ці слова сьогодні?
Пройдуть роки, але ми будемо звіряти своє життя з поглядами Шевченка. Бо, як сказав про нього Б. Олійник: "Т. Шевченко не дав нам забути, що ми — українці, і вже тому він безсмертний".
І завжди над нашою землею буде лунати:
Є на світі така країна.
Вона, як мати рідна, для нас.
І вічна буде жити Україна,
І вічно буде жити в ній Тарас.

Валентина СІЧКАР.

Немає коментарів:

Дописати коментар