Новини із життя селища.

Волинян відзначено державними нагородами

Указом Президента України № 276/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України», за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм відзначено волинян.

Зокрема, орденом «За заслуги» ІІ ступеня нагороджено Зінкевича Тимофія Семеновича (Михаїла) – керуючого Волинською єпархією Української православної церкви Київського патріархату.

Орденом «За заслуги» IIІ ступеня нагороджено Гарбарука Сергія Володимировича – Голобського селищного голову.

Окрім того відповідно до Указу Президента України, лави волинських майстрів слова поповнилися Заслуженим журналістом України. Ним став Вербич Віктор Олексійович – редактор відділу товариства «Волинська правда».

Відділ інформаційної політики облдержадміністрації.

Опубліковано: червня 29, 2016в: Новини Волині

Людська пам'ять стукає в наші серця.

Знову скорбота вділа чорну шаль, 

Знову скорбота запалила свічку...

      В селищі Голоби 22 червня,  біля Обеліску Слави,  відбувся мітинг-реквієм "Людська пам'ять стукає в наші серця", присвячений 75-й річниці початку Великої Вітчизняної війни і Дню Скорботи та вшанування пам'яті жертв війни в Україні і  який відзначається щорічно після Указу Президента України 17 листопада 2000 року.

    22 червня 1941 року фашистська Німеччина напала на нашу землю.  На довгі три  роки Україна стала ареною жорстоких смертельних боїв. І перші дні і місяці були найважчими і найгіркішими  - відступ наших військ, згарище на місці міст і сіл, чорні руїни там, де ще зовсім недавно вирувало мирне життя. І разом з тим - місяці небаченої мужності і стійкості. І перші жертви - серед військових і мирного населення. 

    Так, як і сьогодні, здавалося б в мирний час, за покликом серця, задля благополуччя своєї рідної країни гинуть вірні її сини. Хвилиною мовчання пом'янули полеглих, тих, хто загинув задля нашого добробуту та в ім'я України.

Вічна слава солдату-герою

І солдатові без нагород - 

Хто загинув хоробрим у бою,

Захищаючи рідний народ... 

  Перед присутніми виступила заступник голови об'єднаної громади Н.І.Борисюк. Розповіла про ті далекі трагічні роки,  не оминула увагою і  сьогоднішні події на Сході України.

  Отець Іоан провів панахиду по мільйонам невинних жертв, яких забрала війна і серед яких є багато наших односельців.

   До Обеліска Слави були покладені квіти пам'яті. 

А в нас назавжди печаль на серці залишилась.

Із пам'яттю в душі ми живемо,

І з вдячністю і шаною в день скорботний

Вам квіти до могили несемо!

Слава їм, вічна і світла пам'ять!

А нам усім миру, злагоди і добробуту!

Оголошення.

Роздуми над книгою:Любко Дереш "Остання любов Асури Махараджа"

 Літературна довідка: Дереш Любко (або Любомир Андрійович Дереш) –  сучасний український письменник, телеведучий.
   Народився 10 серпня 1984 р. на Львівщині. За професією Л. Дереш – економіст, має вищу фахову освіту. Однак, знайшов себе саме у творчій діяльності. Популярність прийшла до нього ще у вісімнадцятирічному віці, коли до рук українського читача потрапив його дебютний роман під назвою «Культ». Деякий час працював редактором російськомовного журналу «Кофе с молоком».
   Основною темою його творів є опис життя сучасної молоді. Описуючи буденні історії звичайних школярів та підлітків, їх пристрасть до згубних звичок (вживання алкоголю, наркотиків та галюциногенів) , Л. Дереш намагається найбільше наблизитися до реальності, тож не соромлячись використовує сленг та слова, що знаходяться поза цензурою.
   Твори Л. Дереша були перекладені на десятки іноземних мов ( зокрема, англійська, сербська, німецька, французька тощо). Найбільш відомими серед них є: «Голова Якова», «Трохи пітьми», «Миротворець», «Архе» і т. ін.

   Одна із кращих наших читачів, красуня і розумниця,  студентка  Київського Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Таїсія Кравчук любить читати твори Любко Дереша. Нещодавно прочитала вона книгу  "Остання любов Асури Махараджа" і поділилася з нами своїми враженнями від прочитаного.

   -"Остання любов Асури Махараджа"- алегорична історія про демона , який вирішив покинути розкіш нижніх світів заради любові до сліпої дівчини з України, що мешкає в самому серці Нью-Йорка. Протистояння напівбогів і демонів , демонстрації на Уолл-стріт і харизматичні провідники, метафізичні запитання і смачні історії з лівообертальних світів (толерантна назва пекельних планет) - все це у романі Любка Дереша про любов, від якої тане серце.
    Звичайно ,обкладинка повинна привернути до себе увагу будь-якого читача,щоб він був зацікавлений. Так сталося й зі мною.Обкладинка книги видавництва "Нора - друк" зробила свою справу. Я можу сказати теж саме і про назву книги. Мене здивувало те ,що український письменник використав таке незвичайне ім'я, зовсім не нашої національності, а отже,  таке поєднання - це щось нове, тому "варто прочитати",  - виникла у мене така думка. Часто трапляються такі випадки ,що книга настільки зацікавлює читача своїм зовнішнім виглядом, і він хоче прочитати її повністю й одразу, але прочитавши,  читач розчаровується. Сюжет виявляється не цікавим, нудним чи занадто передбачуваним, але це все не про цю книгу. Сама назва відразу ж налаштовує читача на те, що він читатиме про певну історію любові, а отже не обійдеться без романтики та ніжностей. Хоча ці елементи і є присутні , але вони не заповнюють роман повністю, точніше сказати - ці елементи зустрічаються у творі рідко. На мою думку , сюжет твору досить неординарний ,моментами інтригуючий, а поєднання зовсім різних персонажів-  Асури і його другої половинки,  Даші - надзвичайно оригінальна ідея.
   Автор розповідає про демона-науковця Асуру Махараджа (живе у зовсім протилежному нам світі), його цілі в житті зовсім не такі як у кузена Чапаки Чхорі. Він займається наукою і має плани, які значно відрізняються від планів його кузена ("Асура Махарадж був свято переконаний, що займається гуманістичною місією і несе вогонь просвіти відсталим районам Всесвіту,тоді як Чапака Чхорі,відомий своїм цинізмом ,вбачав у роботі в Інституті здебільшого можливість знайомства з розкішними кралями на світських раутах"). Асура Махарадж починає вагатись щодо своєї мети,він у пошуках сенсу існування. Саме на цьому етапі Асура розчаровується у демонському світі і приймає найскладніше для себе рішення - оселитися на Землі заради життя з дівчиною Дашею, в яку закохався під час дослідження планети. Головний герой відрікається від своєї суті і переселяється в людське тіло. Цей вчинок є героїчним і можна усвідомити, що у демона також є душа, він здатний на божевільний вчинок заради кохання. Вчинки Асури є проявом боротьби. Боротьби проти оточення , яке не хоче сприймати його таким, яким він хоче бути. Боротьби за кохання.
   Перевтілившись з демона у людину, Асура вже жив іншим життям, до якого пристосувався досить швидко. Ми,  люди,  живемо на Землі і не часто помічаємо всі ті прекрасні дрібниці, які оточують нас щодня. Люди звикли до свого життя , роботи і часто не хочуть щось змінювати на краще. Асура , прибувши на Землю, зачаровується всією красою ("Яка краса,- Асура Махарадж заворожено дивився на перемазану кров'ю долоню";  Весь його розум полонили височенні будинки зі скла"). Звичайно ж,  краса Даші полонила його серце і їхня зустріч відбулася. Асура Махарадж хоча й був демоном, але його ставлення, спілкування з Дашею таке,ніби він жив на цій планеті вже протягом довгого періоду і поводиться як звичайна людина. Даша є єдиною українкою в тексті , коли всі інші персонажі або взагалі не люди, або американці, то ж фактично уособлює собою Україну.
  В інтерв'ю Бі Бі Сі автор розповідає, що це - боллівудська притча , а Нью-Йорк обрав - бо місто називають "яблуком". І це все алюзія на біблійне, власне, яблуко, з якого і почалася людська "санта-барбара". Світ книги здається несправжнім, як і Асура. Притчею пояснюється ідеальність головного героя. Так як назва книги "Остання любов Асури Махараджа", читач був би впевнений , що герой досить багато часу проводить з Дашею, але це зовсім не так. Вона з'являється в сюжеті не часто , всього лише двічі вони зустрічаються , саме це захоплює. Здавалося б,  як може існувати така любов та ще й протягом короткого часу, виявляється,  існує (у цьому романі). Автор закликає сприймати історію як алегорію. "Даша"- це також інша назва для великої ідеї, сильного почуття , яке сподвигає людину робити щось , можливо,  й божевільне. Без такої надзвичайно потужної сили , як почуття Асури до Даші ,- без цього індивід навряд би залишив власну зону комфорту.
    У романі є цікавими і напруженими такі моменти, де Асура бачить те зло, яке з'являється з його світу. В такі моменти , хоча й планета Земля є для нього прекрасною, чимось новим , цікавим, а образ Даші завжди з ним і дає йому сили жити та боротися, Асура все ж боїться за своє життя в людській подобі, не хоче повертатись у той світовий вимір , де є те оточення , яке не вірило в його ідею і кохання до людини. Тому варто замислитись , що будь-хто може вказувати на наші певні недоліки , не погоджуватись з нашими думками, ідеями, переконаннями, але своє життя ми повинні облаштовувати власноруч, співпрацюючи з розумом і серцем, а не впливом оточуючих. 
     Що ж, шукайте сенс у книзі , можливо,  ви віднайдете те, чого не змогла зробити я ,а про те,  якою була і є любов між Асурою і Дашею,  дізнаєтесь,  прочитавши всю історію, тому беріться і читайте!

Роздуми над книгою: Сергій Гридін. "Не такий"

  Сергій Гридін. "Не такий". Львів, Видавництво Старого Лева. – 2013.
    Літературна довідка:  Сергій Гридін - український письменник, переможець у номінації «Краще видання для дітей» у конкурсі «Краща книга Рівненщини 2012», директор літературного фестивалю для дітей «Дивокрай 2013». У 2012 році його книга «Федько у пошуках чупакабри» потрапила до довгого списку премії «Книга року ВВС». Народився у містечку Здолбунів Рівненської області 8 липня 1971 року.
У 1985 році переїхав разом з сім’єю до Монголії за місцем відрядження батька. Згодом повернувся у рідне місто. Після закінчення школи в 1988 році намагався вступити до Київського державного університету на факультет міжнародного права. Однак, мріям збутись не судилось - отож впродовж року Сергій Гридін набував життєвого досвіду в слюсарній бригаді. Потім для Сергія відкрились двері економічного факультету, який закінчив у 1994 році. Після закінчення працював і продовжує працювати за бухгалтером-економістом. Саме тоді була написана його перша книга «Федько, прибулець з інтернету», яка стала початком письменницької кар’єри. - «Федько, прибулець з інтернету» («Видавництво Старого Лева», 2011) - «Федько у віртуальному місті» («Видавництво Старого Лева», 2011) - «Федько у пошуках чупакабри» («Видавництво Старого Лева», 2012) - «Не такий» («Видавництво Старого Лева», 2013).
    Продовжує рубрику "Роздуми над книгою" учениця 8-Б класу Наріне Мнацаканян. Дівчинка прочитала твір Сергія Гридіна "Не такий" і написала свій відгук на книгу. До речі, книга в бібліотеці не залежується, її дуже люблять читати наші молоді читачі.

 - Дуже важко прожити життя, коли ти не такий, як всі. В нашому середовищі приводом для насмішок однолітків може бути не лише надмірна вага, а й національність, віросповідання. Також причиною для насмішок буває навіть низький зріст. І, якщо ви коли-небудь переживали щось подібне, вам знайомі почуття Дениса Потапенка - восьмикласника, у якого проблемою в житті є надмірна вага. Особливо неприємними були насмішки з боку вчительки фізкультури. Зрештою, люди, які чимось незначним відрізняються від нас, можуть встановити справедливість, що й зробив Потап (як його називали, коли дві його однокласниці зчепилися у бійці. І тут, здається, Денис закохався. Але як можна зачарувати серце дівчини, коли твоя вага дуже міцно впливає на твої взаємини з однолітками? Денис перестає над цим задумуватися в цей же день, коли застає маму в сльозах. Що ж сталося? " Тато пішов від нас" Це дуже важко перенести підлітку, для якого батько був усім. Проходить трохи часу і мама вирішує відправити Дениса в табір. Там він знаходить нового друга, який допомагає йому схуднути аж на вісім кілограмів за три тижні! І такі великі "знущання" над власним тілом Потап  зносить лише для помсти батькові. І йому, як на диво, це вдається. Тепер він може підтягнутися на перекладині до тридцяти разів! Коли вже дев'ятикласником Потапенко приходить  до школи,  всі здивовані.Перед ними стоїть новий хлопчина. І Юля Сосновська, яка раніше подобалася Денису, починає дивитись на нього зовсім іншими очима. Здається, він їй подобається. І, нарешті, прийшов час дискотеки, на якій Потап напивається і, танцюючи з Вікою, згадує зраду дівчини з табору, Олесі. Тоді він просто відштовхує Віку і йде до Юлі Сосновської і цим наражає Вікторію на велику небезпеку - самогубство. І вже через кілька хвилин він біжить із своїм найкращим другом Матвієм рятувати життя Віки. Цим він повертає колись утрачену дружбу, а також рятує життя дівчини. яка щиро у нього закохана і яка ледве не вбила себе через нього. Потапенко розуміє свою помилку і виправляє її . 

   Цей роман,"Не такий" Сергія Гридіна, може допомогти ,  якщо ми чимось відрізняємось від своїх однолітків. Він допомагає дивитись на світ зовсім іншими очима, очима "не такого".

Роздуми над книгою: Любов Василів-Базюк "Дороги життя"

 
   Василів-Базюк Л.Й. Дороги життя: історичний роман / Л.Й. Василів-Базюк. – Чернівці: Букрек, 2015. – 832 с.

  Ми вже друкували в блозі відгук В.В.Бережної на книгу "Дороги життя" Л.Василів-Базюк.  А зараз про свої враження від прочитаної книги написала Валентина Іванівна Остапчук. Пропонуємо Вашій увазі її роздуми.

   -Перегортаю останню сторінку і берусь за перо. Це ціла епопея життя не тільки авторки, звідколи вона себе пам'ятає, а й усього українського народу, який страждав і ще й досі страждає (маю на увазі АТО, де гинуть молоді люди, стають інвалідами, а в їх сім'ях плачуть вдови, матері і діти-сироти) .

   Книга-щоденник, я б ще й так її назвала, бо тут дуже детально описуються факти і події, в яких "кипіло" життя авторки. Бог і Україна - це найбільші цінності,  які є супутником патріотки. Їй вдалось передати нащадкам любов до України, мови, культури. Виховувалась у сім'ї священника, то й не могла інакше. Весь цей духовний скарб передає не тільки своїм дітям та онукам, а й читачам. Бо байдуже сприймати не можливо. Любов Йосипівна  на відстані, вболіваючи за рідну землю, робить більше за тих, хто живе на ній і думає лише за своє збагачення. Вона помагає своїми коштами скрізь, де треба.

   Народилась на Волині, а живе в Торонто (Канада), в країні, яка зробила великий прогрес в науці, економіці, то й болить її душа, що в нас того немає. А чому ми гірші? Бо найрозумніші люди стали їзгоями в своїй країні і тікали, рятуючи життя від переслідування тодішньої влади. От вони й вкладають свій розум в процвітання інших країн.

   Більше десяти разів  відвідала  Україну Любов Йосипівна . Скрізь відбувалась презентація її книг, гостинно зустрічали друзі, рідні, знайомі, накривали багаті столи в її честь, обдаровували різними сувенірами, а найбільше - книгами і вишитими рушниками.  А вона щедро роздавала подарунки, грошові конверти рідним, свої книги з автографами, вручала стипендії семінаристам, жертвувала кошти на церкви. Ця доброта в неї від батька зародилась, бо бачила, що він правив взірцево не тільки службу Божу, а й любив господарювати на землі, підносив економічний стан селян, допомагав порадами і матеріально.

   Книга цікава історією, політикою в той час і церковним життям. Ось на сторінці 94 згадується про чудотворний образ Холмської Божої Матері, яку вивезли після Першої Світової війни на Схід.  Згадується про неї на сторінці 183, а на сторінці 651 лише про копію. А в нашій Свято-Георгіївській церкві висить ікона Холмської Божої Матері, яку подарувала голобська сім'я Оришкевичів. Ця ікона супроводжувала їх все життя. Коли в Польщі почалась незрозуміла братовбивча війна і поляки стали руйнувати православні церкви, українці, які жили там, рятували все. Цій сім'ї доручили ікону заховати. З нею вони були під час операції "Вісла" депортовані в Одеську область, потім вернулись на Волинь.Тут її вкрали і сім'я три роки шукала. Почули про неї із товариства "Холмщина" в Луцьку і хотіли забрати в музей, але сім'я Оришкевичів віддала в церкву, де на той час священником був отець Анатолій (Мельник). Він зараз знаходиться в Канаді, служить для діаспори. Часом це не та ікона, яка згадується в книзі?

   Проливає світло автор як очевидець на історичну подію, яка ще й досі є каменем спотикання, бо поляки стверджують, що спочатку почалася розправа над ними під назвою "Волинська бійня" в 1943 році, а виявляється, що ні, ще з 1939 року почалося нищення українських земель і українців вогнем і мечем. То ж хочеться, звичайно, щоб на першому місці була справедливість.

   Кожна поїздка до Хелма викликала в автора сумні почуття. Хвилює читача подія, коли українці, депортовані з Польщі примусово, жорстоко, їздили відвідати рідні могили, плакали і набирали землю в хустинки, щоб потім, як умруть колись, з цією рідною землею їх поховали.

   Безмежну любов до України спостерігаємо на кожній сторінці, а змушена була вся сім'я залишити її, бо інакше чекало їх заслання в Сибір або Колиму за непокірність жорстокій владі.

    Коли подорожувала по Україні, бачила красу її, плакала від задоволення. Згадує село Ветли на Любешівщині, сім'ю Устимчуків, у яких 18 дітей, всі мають освіту, працюють вчителями, лікарями, а батьки добре господарюють, живуть багато. Стіл заставили різними наїдками. То не так уже погано в нашій Україні! 

   Наводить приклади пані Любов поступового геноциду на Україні, про те, що без причини було вивезено 480 тисяч із Західної України свідомих і національно вихованих людей, про афганську війну, економічний занепад, про те, що привело до розпаду Радянського Союзу.

   Плекає надію автор, що настане об'єднання двох гілок православних церков: Київського Патріархату та Автокефальної. Бо не можна налаштовувати парафіян один проти одного. У церкві проповідь має стосуватись Біблії, вчити любові, бо "без любові ми пропадемо".  Розбрат сьогодні нікому не потрібен.

   За свою благородну діяльність на Україні Любов Василів-Базюк отримала ряд нагород і звання - Почесний Професор Волинського Східноєвропейського університету.

   Друзі і рідні були для неї тією частиною України, яка допомагала жити в Торонто та творити для рідної Батьківщини. Вернутись не може, бо вже Канада - її друга Батьківщина, там її нащадки,  могила чоловіка...  Мені хочеться сказати, що все-таки Любові Йосипівні не треба було здавати його в пансіон,  а покинути все і самій ті два роки доглядати чоловіка. А з медичними працівниками узгодити про контроль його здоров'я. Може б він довше прожив серед рідних, а не чужих людей. Догляд там був добрий, звичайно, але ласки й тепла бракувало.

   А так книга заслуговує найвищої оцінки, бо тут сама правда, щире серце і безмежна любов до неньки України. Вона багата не тільки подіями, а  й людьми. Тут сотні їх постають перед нами, і добрих, і злих. Добрі, звичайно, переважають.

Валентина Остапчук

ветеран педагогічної праці

Веселковий світ дитинства.

   Під таким девізом в Голобській селищній бібліотеці пройшов День захисту дітей, день дитинства "Веселковий світ дитинства"

Бо що таке дитинство? Бантики, резинки,

Книжки і фарби, м'ячики, машинки.

Це щастя й радість, що довкіл лунає...

Чого дорослим так не вистачає... 

   Приміщення бібліотеки прикрасили  малюнками, різнокольоровими кульками, стрічками, гарно написаними словами.

  Світ дитинства  - чарівний, світлий, радісний, як саме життя, світ доброти та безтурботного щастя. Прекрасний ще й тим, що свято проходить  у  чудову пору , адже червень - перший місяць  літа ,  початок  літніх канікул, місяць запашних полуниць та соковитих черешень, місяць першої сіножаті та найдовших днів року.

Яке це щастя - просто в світі жити,

 Всміхатись щиро сонечку й хмаркам.

І світові чарівному радіти, 

І дивуватись росяним квіткам.

   Разом з бібліотекарями відправились діти у тривале кругосвітнє плавання по океану Розваг.  І перший острів - це острів Мами. Наші юні читачі розказували про маму вірші, прислів'я, пригадали  гарні лагідні слова про найдорожчу в світі людину. І за це кожен отримав невеличкий приз.

  

   Прибули на ще один острів - Острів Українських Символів. І тут на дітей чекала народознавча вікторина, за правильні відповіді на яку діти отримували цукерки.

  Наступний острів - острів Загадок, на якому дітей також чекали призи.

  Дуже сподобалось дітям брати участь у конкурсі "Аплікації з серветок". Юлія та Настя Онопчуки представили  картину "Мир", Свередюк Влада,  Хом'як Каріна, Моспанюк Дарина та Фідчук Юля  - "Море", "Книгу про звірів" виконала Самчук Ангеліна, яка зовсім недавно записалась до бібліотеки (приїхала до бабусі на літо з Луцька) і стала дуже гарною читачкою, та переможцями цього конкурсу стали Романюк Адріана, Чабан Наталія та Губчик Діана з картиною "Квіти України".

   З задоволення слухали присутні чарівну гру на баяні у виконанні нашого гарного читача,  учня 6-Б класу Влада Волошина.  Він виконав старовинний романс "Зустрів я Вас" та вальс З.Жиро "Під небом Парижа"

  Діти не просто відпочивали, вони робили це активно. Адже далі на них чекала подорож на острів Гри. І допомагала нам в цьому представник від селищної ради - Бенесько Олена Михайлівна,  фахівець із соціальної роботи Ковельського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Прибула вона до нас не з пустими руками, селищна рада виділила для цих цілей солодощі і вручені вони були кожній дитині, присутній на святі. 

   Кожній присутній дитині були роздані різнокольорові кульки. В деяких із них були покладені  сердечка, на яких були написані статті із "Конвенції про права дитини".  Потім кожну кульку лопали і, якщо вилітало кольорове сердечко, та дитина зачитувала вголос написане. Всі сердечка булавками чіпляли на кусок пінопласту.

Були розваги і пісні звучали,

 У гості казка до дітей прийшла.

А діти розважалися і грали, 

І океан Розваг дітей гойдав...

 То ж будьте сильні, мужні і здорові,

Веселі,  життєрадісні, верткі!

А дні в житті хай будуть всі чудові, 

А почуття всі щирі і палкі!